Розділ 15. Офіси

Ароматизація особливо є доречною тим, хто на своїй роботі вдихує неприємні і шкідливі для здоров'я запахи фарб, будівельних матеріалів, пилюки тощо. Приміщення слід провітрювати якомога частіше. На своєму робочому місці доцільно встановити аромалампу.

Якщо немає можливості користуватися аромалампою, то використовують зволожуючі креми. На долоні змішують крем і кілька крапель доречної ефірної оливи. Руки бажано змастити до ліктів.

Якщо часу немає на виконання складних процедур, достатньо нанести кілька крапель оливи на зап'ястя.

Відомо, що люди є настільки своєрідними і примхливими особами, що всім їм одночасно вгодити важко. Одній людині подобається одне, а іншій - інше.

Це стосується і запахів. Не всі вони можуть бути приємними. Навіть приємні запахи можуть бути приємними не всім.

Помічено, що більшість працівників дражнять настирливі запахи. Вони відволікають від роботи, заважають зосередитись, а інколи взагалі унеможливлюють працю.

У США вже з'явився термін "smellism" (to smell - створювати запахи). Згідно з американськими критеріями, сильний запах є безтактністю. Вживання одеколонів, духів та інших сильнодіючих речовин в американських офісах вважається агресією однієї людини проти іншої. Оскільки в американців дещо інший менталітет, ніж в Україні, то вони вважають, що "smellism" - нічим не краще явище, ніж сексуальні домагання чи расизм.

До американських вимог Україна поки-що не наблизилася, але у майбутньому це неодмінно станеться.

В американських офісах часто можна побачити таку табличку: "Ваші руки можуть стати джерелом нашої алергії". Значна кількість американських компаній у трудових контрактах зазначає, що не можна користуватись духами і туалетною водою впродовж робочого часу. У зв'язку з надмірним захопленням вживання парфумерії нерідко подавалися позови до суду.

Подразнення можуть викликати аромати, що йдуть від фірмової їдальні, кавоварки, бутербродів колег. Кожна компанія питання харчування своїх співробітників розв'язує по - різному. Під час закордонних подорожей автору цієї книги не доводилося зустрічатися з фактами заборони вживання їжі на робочому місці.

Автор цих рядків весною 2005 року бачив у Лондоні їдальню банку "Хамброс" і користувався нею. Враження - якнайкраще. Можна все ж таки припустити, що не всім подобаються запахи у, навіть, найкращій фірмовій їдальні. Наприклад, вразливими можуть бути вагітні жінки.

Великою проблемою офісів вважається запахи поту, давно немитого тіла чи запах з рота. Не слід намагатися одеколоном долати запах поту. То лише у математиків мінус на мінус дає плюс.

Відреагувати на неприємний запах можна по-різному, розпочинаючи з безпосередньої розмови з людиною, яка є джерелом подразливого запаху і закінчуючи скаргою. Відсутні єдині рецепти на всі випадки життя.

Звернення до носія запаху може і не принести результату. В одному анекдоті розповідалося, що українець і росіянин їхали в одному купе вагона. Надійшов час спати. Українець зняв черевики. У купе поширився неприємний запах. Росіянин запитує: " Извините, Вы меняете носки?". На що українець відповів: "Тільки на сало!".

В іншому анекдоті йшлося про те, що вчителька у щоденнику учня написала його батькам" "Будь-ласка, помийте Ізю, від нього воняє!". Батьки у відповідь написали: "А Ви його не нюхайте. Ви вчіть Ізю".

Запах тютюнового диму від волосся і від одежі не подобається не тільки тим, хто не палить, а й тим, хто палить.

За кордоном у деяких компаніях штрафують за паління. Є компанії, які преміють працівників за те, що вони не палять.

Тютюнопалільникам притаманний егоїзм. Вони вважають, що дим їх сигарет нікому не заважає. Насправді ж ніщо не проходить безслідно і людство зіткнулося з проблемою так званого вторинного тютюнопаління, тобто вдихання тютюнового диму тими, хто не палить.

Тютюнопаління є, очевидно, гострою проблемою від самого початку тютюнопаління. У автора цих рядків було два діди. Один, по матері, ніколи не палив і прожив 97,5 років. Інший палив з 21 року і прожив 87 років. Як підозрює автор цих рядків, дід Степан не палив "взатяжку", а пропускав дим з рота у ніс так, як це робив з палінням сигар прем'єр-міністр Великої Британії Уінстон Черчіль.

Автор вважає, що палити - шкідливо, користі від цього немає. Закликає глянути на досвід діда по матері, який прожив 97,5 років, воював у двох світових війнах. У Першу світову війну нагороджений срібним солдатським Георгієм. У Другу - тяжко поранений. Дуже помірно пив алкогольні напої і ніколи не палив.