Соціовітальні потреби особи визначають якість і обсяг функцій соціальної роботи та її інфраструктури в теоретичному аспекті, а практичний аспект має споживчий кошик, обсяг якого визначається кожною державою за умов контролю Світового банку. Формується продовольчий кошик конкретної країни і відбиває перелік продуктів за кількістю калорій, достатніх для життєдіяльності людини. Непродовольчі витрати визначаються так: виділяється ряд домогосподарств, які мають витрати на рівні бідності, вивчається частка непродовольчих витрат у їхній загальній масі і є жорстко необхідним мінімумом.
Прожитковий мінімум, або мінімальний споживчий бюджет є вартісною величиною достатнього рівня для забезпечення задоволення соціовітальних потреб людини, тобто 1) нормального функціонування її організму; 2) збереження її здоров'я; 3) мінімальних наборів непродовольчих товарів, продуктів харчування та мінімальних наборів послуг.
Мінімальний споживчий бюджет - це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному й вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних соціовітальних потреб як окремої людини, так і всього населення країни. Мінімальний споживчий бюджет формується нормативним методом на основі системи споживчих кошиків.
До споживчого кошика включаються науково обгрунтовані, збалансовані за потребою стандартні набори товарів і послуг, що базуються на мінімальних нормах і нормативах споживання, що розробляються науковими установами та організаціями відповідного профілю. Мінімальний споживчий бюджет розробляється для основних соціально-демографічних груп у середньому на душу населення та на одного члена сім'ї різного складу.
Основними принципами формування набору продуктів харчування є: забезпечення дитини повноцінним харчуванням для розвитку організму; забезпечення дитини віком від 6 до 18 років додатковим харчуванням для активного соціального та фізичного розвитку; задоволення організму працюючої особи у відтворенні працездатності, збереження працездатності для безробітного, відновлення у необхідних випадках працездатності особи, яка її втратила; підтримання повноцінного функціонування організму людини похилого віку. До основних принципів формування набору непродовольчих товарів відносимо: забезпечення збереження здоров'я та підтримку життєдіяльності організму людини; врахування потреб осіб, які відносяться до різних соціальних і демографічних груп населення; урахування культурно-побутових потреб особистості. До набору послуг включаються житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, а також послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та інші. В основі формування набору послуг є задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, в підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем; задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти, охорони здоров'я; визначення житлово-комунальних послуг (з водо-, тепло-, газо-та електропостачання, водовідведення, утримання та експлуатації житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, утримання ліфтів), виходячи із соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг; урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення. Необхідно зазначити, що, наприклад, у Німеччині з 1955 року рівень соціальних стандартів для виплати соціальної допомоги визначався на основі вартості "споживчого кошика", яка пристосовувалась до прожиткового мінімуму. Однак з 1990 р. розрахунок проводиться, виходячи з індексу цін та рівня життя окремих домогосподарств. Суми виплат варіюються у різних землях країни.
Крім основної ставки, німецька соціальна служба оплачує: придбання одягу; квартири (для одержувача соціальної допомоги існують такі норми жилої площі: 1 людина - 45 м2, 2 людини - 60 м або 2 кімнати, 3 людини - 75 м або З кімнати, 4 людини - 85 м або 4 кімнати та на кожну наступну людину виділяється 10 м або одна кімната); опалення; одноразові виплати; допомога в особливих життєвих ситуаціях.
Пряме відношення до задоволення індивідуальних потреб та забезпечення соціальної згуртованості мають соціальні права, тобто права людини й громадянина у соціальній сфері, що полягають у набутті соціальних благ, володінні, користуванні й розпоряджанні ними та їхньому захисті або вчиненні певних дій у цій галузі. До соціальних прав належать право на працю, відпочинок, соціальний захист, житло, достатній життєвий рівень, на охорону здоров'я, медичну допомогу, медичне страхування та ін.
Сьогодні актуалізується важливий аспект у цій проблематиці, зокрема, потреба в нових категоріях соціальних прав, що була визнана Європейським Союзом у Хартії фундаментальних прав. Введені нові права в таких галузях, як біостика та охорона персональної інформації. Це пов'язано з усе більше широким використанням сучасних біотехнологій і можливостями маніпулювання біологічною основою людської життєдіяльності.
Перспективи продовження життя до ста двадцяти - ста п'ятдесяти років, формування заданих біологічних властивостей людини, застосування нейрофармакологічних препаратів нового покоління, що підсилюють пам'ять та інші когнітивні здатності, ставлять перед суспільством нові етичні й правові проблеми. Як відзначає Ф. Фукуяма, біологічна революція в остаточному підсумку поставила на карту те, що має відношення до природи людини, специфічні для виду властивості, загальні для всіх людей як таких. Ідея ж прав людини зі свого початку формулювалася як ідея природних прав. Вона неявно припускає деякий інваріант людської природи, загальний у всіх людей на планеті. Але якщо застосування біотехнологій створить різке розходження між індивідами в їхній біологічній основі, припустимо, для багатих людей будуть доступні дорогі технології продовження життя та формування якісно нових когнітивних здатностей, а для бідних недоступні, - то реально буде створене щось подібне до каст вищих і нижчих рас. За цих умовах ідея прав людини нівелюється.
Необхідно наголосити на тому, що задоволення соціальних прав - це лише ті гарантії, що надає держава. Громадянське суспільство створює умови для реалізації значно більшого переліку соціальних прав людини через правовий, демократичний, соціальний устрій. Повноцінна реалізація соціальних прав сприяє росту людського капіталу і допомагає збільшенню соціального капіталу суспільства через підвищення самостійності громадян, довіри між ними, а також обсягу наявних у них ресурсів в галузі соціальної організації своєї життєдіяльності. Громадянське суспільство - це суспільство громадян з високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних властивостей, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага. Громадянське суспільство є базисом держави, ініціює в ній необхідні зміни. Держава, в свою чергу, захищає принципи самоврядування всіх недержавних організацій, які формують громадянське суспільство. Економічною основою громадянського суспільства є власність в усій багатоманітності її форм - приватна, кооперативна, колективна тощо. Вона забезпечує реальну економічну свободу, без якої не може бути ні політичної, ні соціальної свободи. І чим більш розвинутим є громадянське суспільство, тим ефективніша соціальна забезпеченість індивіда, тим ширші його можливості для самореалізації в різних сферах суспільного життя. Провідним елементом у громадянському суспільстві виступають соціальні спільноти, які на практиці генерують не тільки зміст соціального явища, але й наукові знання про "соціальне", а в їх масовій свідомості функціонують та зберігаються духовні цінності. Тому головною функцією громадянського суспільства є формування та збереження потреб особистості, відтворення людини як джерела й носія потреб.
З нашої точки зору, соціовітальні потреби людини, головні з яких зафіксовані в соціальних правах (права на житло, освіту, роботу, пенсійне забезпечення та охорону здоров'я), є системоутворюючим критерієм інфраструктури соціальної роботи. Остання має бути адекватною соціальним правам. Йдеться про відповідність прожиткового мінімуму та споживчого кошика кожної країни можливостям задоволення соціовітальних потреб її населення. Формування та розвиток громадянського суспільства вимагає кваліфікованого кадрового потенціалу, що є неможливим без створення обґрунтованої кадрової політики та ефективної системи управління в суспільстві людськими ресурсами, а в закладах соціальної роботи - управління персоналом.
Підтримувати та захищати права людини, задовольняти її основні соціальні прагнення покликані кадри, тобто людські ресурси, які є в галузі соціальної роботи. До кадрів соціальної роботи або соціальних працівників відносять кваліфікованих працівників, які мають належну фахову підготовку, спеціальні знання та певні навички або досвід роботи в обраному секторі діяльності. Кадри соціальної роботи використовують ресурси, які мають внутрішнє та зовнішнє походження. Робота з внутрішніми ресурсами (інтелект, освіта, професія, цілеспрямованість, воля, мотивація тощо) передбачає активізацію клієнтів для розкриття власного потенціалу з метою вирішення тих чи інших проблем. Серед зовнішніх ресурсів виділяють офіційні (формальні) та неофіційні (неформальні); реально існуючі та потенційні; матеріальні, соціальні та культурно-духовні. До зовнішніх ресурсів належить уся інфраструктура соціальної роботи, яку соціальні працівники використовують як інструмент для своєї діяльності, задоволення потреб і як середовище для професійної самореалізації. Розглядаючи інфраструктуру соціальної роботи, назвемо деякі її компоненти, що забезпечують підготовку соціальних кадрів - інститути виконавчої влади (від міністерства до регіональних центрів), навчальні заклади, факультети, кафедри соціальної роботи, методологічні і науково-практичні семінари, лекції, стажування, наукові центри тощо.
Аналіз західноєвропейського досвіду рівня підготовки соціальних педагогів і соціальних працівників дозволяє дослідникам умовно виділити три великі групи країн. До першої групи належать Австрійська Республіка, Королівство Бельгія, Королівство Нідерландів, Французька Республіка, Федеративна Республіка Німеччина (ФРН). У цих країнах переважає позауніверситетський тип підготовки соціальних працівників. В Австрії їх підготовку здійснюють вісім шкіл соціальної роботи та три літні програми. В Бельгії диплом соціального працівника можна отримати в одному із 23 професійних коледжів. У ФРН соціальну освіту можна здобути у 82 державних і приватних школах соціальної педагогіки і соціальної роботи. У Франції підготовка здійснюється у професійних школах і регіональних інститутах за трирічною програмою навчання. У Нідерландах підготовка соціальних працівників
сконцентрована у чотирьох вищих школах. До другої групи належать країни, де розвинутий як університетський, так і позауніверситетський тип підготовки. Це Грецька Республіка, Королівство Норвегія, Королівство Данія. У Греції підготовка соціальних працівників здійснюється протягом 3,5 років і є частиною технологічної освіти. У Норвегії соціальна освіта представлена коледжами й університетом у Грендаймі. В Данії відповідних фахівців готують незалежні школи соціальної роботи та спільна експериментальна програма школи соціальної роботи в Копенгагені та університету в Альберті, який випускає магістрів. Дії третьої групи належать країни, де переважає університетський тип підготовки. Проте, в цій групі країн можна спостерігати й інші моделі підготовки фахівців соціальної сфери. В деяких європейських країнах є професійні школи з підготовки бакалаврів. Наприклад, у Фінляндії, Королівстві Великої Британії, Республіці Ісландії і Королівстві Швеції соціальних працівників і соціальних педагогів готують на факультетах соціальної роботи в університетах. Для здобуття ступеня бакалавра період підготовки становить 3-4 роки, у Фінляндії - 5 років. Проте існують і більш короткі терміни навчання: у Великій Британії - 2 роки. Навчальні плани підготовки соціальних працівників і педагогів, як правило, включають теоретичні й професійні знання, практичні й дослідницькі вміння.
В Україні сьогодні вкрай важливим є питання про кадровий потенціал соціальних служб. Тому відповідно до освітньо-кваліфікаційних характеристик доцільною є підготовка фахівців соціальної роботи для задоволення потреб суспільства. Назріла необхідність підготовки й перепідготовки різних категорій працівників, зокрема, соціальних педагогів і практичних психологів, соціально-медичних працівників, реабілітологів, соціальних юристів та інших фахівців.
В той же час слід говорити й про зміщення акцентів щодо покликання соціального працівника. Сучасний фахівець має залучати клієнта до активного вирішення проблем через надання послуг, що сприяють самостійному виходу підопічного з кризової ситуації. Нині головними перешкодами у здійсненні соціальної реформи є застарілі патерналістські стереотипи ролей і функцій спеціаліста з соціальної роботи та відсутність належно підготовлених фахівців, здатних приймати рішення і ефективно співпрацювати з партнерами та клієнтами, покращуючи практику всієї соціальної діяльності. Необхідно зазначити, що від якості інфраструктури соціальної роботи залежить рівень виснаження робочої сили соціального працівника і можливості та темпи відтворення його здоров'я. Оптимізувати в часі й просторі наявні ресурси покликана технологія соціальної роботи. її головна функція - пов'язувати інструменти соціальної роботи в процесі задоволення потреб індивіда, групи, спільноти, суспільства.
Технологія соціальної роботи є різновидом технологій, "спрямованих на соціальний захист тієї частини населення, яка в силу об'єктивних причин не може пристосуватися до нових соціально-економічних умов". Ринкова економіка викликала до життя сучасні технології управління та організації, що дозволяють раціоналізувати працю кожної людини, створити ефективні ділові зв'язки між різними активними соціальними групами. Існує багато класифікацій соціальних технологій. За рівнем соціальної діяльності, наприклад, українська соціолог В. Подшивалкіна виділяє глобальні, національні, регіональні технології, а також технології на рівні місцевого самоврядування, соціальних організацій і окремих підрозділів. Крім того, вона розрізняє універсальні і особливі технології; за характером впливу на соціальний процес виділяє формуючі технології, спрямовані на створення визначених соціальних процесів; стимулюючі, орієнтовані на підтримку чи розвиток соціальних процесів; стримуючі, що визначають межі соціальних процесів; деструктивні, спрямовані на підрив і усунення визначених процесів.
Однак найбільш предметну й повну класифікацію соціальних технологій дають соціологи Ю. Сурмін та М. Туленков. Крім того, дослідники називають такі основні функції соціальних технологій, як функція раціоналізації та ефективності, нормативна, регулятивно-управлінська, перетворююча функції, функція стабілізації та розвитку, функція систематизації.
Серед дослідників технологій в соціальній роботі необхідно назвати російських вчених, які пропонують розуміти технології як сукупність прийомів, методів та впливів, що застосовуються соціальними службами, окремими установами соціального обслуговування і соціальними працівниками для досягнення поставлених цілей у процесі здійснення соціальної роботи, вирішення різноманітних соціальних проблем, забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення. Технології соціальної роботи українські дослідники пропонують розглядати як технології забезпечення соціального функціонування суспільства. Тому під соціальною роботою як особливим видом соціального впливу вони розуміють "специфічну діяльність не тільки щодо забезпечення соціальних прав громадян і надання соціальної допомоги, а й діяльність з метою регулювання відношень людини з колективом, державними структурами". Впровадження технологій у діяльність соціального працівника забезпечує високу продуктивність його праці, доцільні витрати робочого та вільного часу, економію власних сутнісних сил та ресурсів, серед яких є і інфраструктура, дотримання необхідного темпу задоволення потреб кризової людини, якість послуг, і при цьому гарантує позитивні результати у практиці соціальної роботи. Із самої назви наступного елемента системи соціальної роботи - матеріал задоволення потреб (речовина, енергія, інформація) та його грошова форма - стає зрозуміло, що головна його функція полягає в тому, щоб бути матеріалом задоволення тих чи інших потреб людини.
Таким чином, потреби є спонукальним мотивом діяльності людини. Цим пояснюється і роль соціальної роботи, як особливого виду діяльності, метою якого € задоволення соціально гарантованих та особистісних інтересів і потреб різних груп населення, створення умов, що сприяють відновленню чи покращенню здатності людей до соціального функціонування через надання комплексу соціально-економічних, медико-соціальних, соціальних-психологічних, соціально-педагогічних, соціально-правових, реабілітаційних, соціально-побутових та інших соціальних послуг.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Маркетинг соціальних послуг» автора Воронкова В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Система соціальної роботи та необхідність її інфраструктурного забезпечення“ на сторінці 2. Приємного читання.
