Для визначення місця інфраструктури в системі єдиного цілого - соціальної роботи - ми будемо застосовувати структурний підхід, що має відношення до зовнішнього вигляду та будови тієї чи іншої системи, яка аналізується. Інфраструктура соціальної роботи як підсистема характеризується наявністю специфічних, лише їй притаманних компонентів і має певну структуру, тобто сукупність елементів та стійких зв'язків між ними, що забезпечують збереження її основних властивостей. Розгляду й класифікації цих компонентів та елементів буде присвячений даний підрозділ.
Вище ми зазначали, що інфраструктура соціальної роботи у морфологічному аспекті є компонентом системи соціальної роботи. Реальність морфологічної форми інфраструктури соціальної роботи полягає у тому, що вона є цілісним утворенням, органом у структурі більш високого рівня, тобто в системі соціальної роботи. Завдяки цьому в морфологічному вимірі вона є специфічною інформацій-но-речовинно-енергетичною цілісністю, що складається з системи морфологічних одиниць - органів. Цілісність інфраструктури як самостійної підсистеми полягає у тому, що щільність внутрішніх зв'язків між її елементами перевищує щільність зовнішніх зв'язків, які утворюються завдяки взаємодії названих елементів із середовищем, до якого належать і елементи всього блоку соціальної роботи.
Специфіка інфраструктури соціальної роботи полягає у тому, що її компоненти є морфологічними одиницями, які існують відокремлено від середовища. Ми вже зазначали, що виробнича діяльність людини об'єктивується, застигає та продовжує існувати у вигляді продуктів, які вона створює. Продуктом людської діяльності, її уречевленою працею є і об'єкти інфраструктури як інформаційно-речовинні та енергетичні засоби забезпечення життєдіяльності людини. Крім інфраструктури, прикладом морфологічно відокремлених від середовища одиниць є кадри соціальної роботи. Останніх ми розглядаємо в якості носіїв живої праці, в той час як інфраструктура постає уречевленою працею як попередніх поколінь, так і сучасників. Всі інші елементи системи соціальної роботи (особистість, громадянське суспільство, технологія, матеріал задоволення потреб, орган управління, нормативна база, комунікаційні канали) не є відокремленими від середовища. Кожен конкретний компонент інфраструктури соціальної роботи має набір специфічних властивостей і характеристик. У зв'язку з цим, на нашу думку, доцільно зробити класифікацію об'єктів інфраструктури соціальної роботи. Цьому сприяє, що найменше, дві причини.
По-перше, важливим елементом пізнавальної діяльності людини і методологічним засобом для наукових пошуків, як зазначають вчені (С. Розова, Е. Юдін та ін.), є класифікація (лат. classis - розряд і facere - робити), тобто логічна операція поділу обсягу поняття, сукупність розподілів (наприклад, в біології поділ класу на види, поділ цих видів на підвиди та ін.), засіб встановлення зв'язків між поняттями. По-друге, всебічний науковий аналіз всіх одиничних елементів у рамках дослідження виявився б практично неможливим, та й навряд чи він міг би допомогти виявленню основних, найбільш загальних тенденцій і напрямів їхнього розвитку. Тому правомірно, на наш погляд, здійснити класифікацію компонентів інфраструктури соціальної роботи.
У науковій літературі існують різні принципи класифікації. Як у будь-якому системному утворенні, класифікаційні осередки пов'язані один з одним і являють єдине ціле. Науковці розглядають два типи класифікаційних осередків: вертикальний і горизонтальний. Вертикальним рядом називають послідовність осередків, пов'язаних один з одним вертикально, - від осередків найвищого рівня, позначених найбільш загальним поняттям, до осередків більш низьких рівнів, позначених менш загальними поняттями. Горизонтальний ряд утворює послідовність осередків, розташованих на певному рівні ієрархії. Йому відповідає ряд непересічних об'єктів, а вертикальному - послідовність класів, що перебувають у підпорядкуванні. Відповідно до назв рядів і зв'язку між осередками, класифікації називають горизонтальними і вертикальними. Кожен осередок, таким чином, включений у загальну класифікаційну систему, займає в ній строго фіксоване місце на визначеній горизонталі й на вертикалі.
Традиційний розділ логіки про класифікацію теоретично уявляється простим і ясним. Однак на практиці логічна класифікація не завжди здійсненна, коли потрібно, наприклад, класифікувати реальні об'єкти, що створюють систему з безліччю перехідних форм і різновидів, особливо якщо класифікація здійснюється не заради якого-небудь вузького, спеціального завдання, а прагне бути природною, всеохоплюючою. Необхідно відзначити також можливість упорядкування рядів між собою, у результаті чого виходить узагальнена класифікація, яка об'єднує кілька різних розподілів, проведених за певними ознаками. Якщо упорядкування рядів, утворених у результаті розподілів одного класу не вдається, то ми одержимо кілька різних класифікацій тих самих об'єктів. При цьому від підстави розподілу варто відрізняти принцип упорядкування членів горизонтального ряду. Якщо підставою в якомусь з розподілів даної класифікації може бути деяка специфічна ознака даного поняття, то принципом упорядкування членів горизонтального ряду може слугувати лише така ознака об'єктів або понять, що може бути поширеною на всю класифікацію.
Традиційним є протиставлення природних і штучних класифікацій. Класифікацію називають природною, якщо її підґрунтям є істотні ознаки предметів, які допоможуть (ознаки) визначити максимальну кількість похідних і слугуватимуть джерелом знань про предмети, об'єкти, і така класифікація виявляє подібності й розходження між ними, то вона має пізнавальне значення. В інших випадках мстою класифікації є лише систематизація предметів, підставою обираються ознаки, несуттєві для самих предметів, але зручні для певної мети. Такі класифікації називаються штучними, інколи допоміжними (різні покажчики, каталоги, перелік тощо). Зазначимо, що такий розподіл є досить умовним. Вважається, що природна класифікація є прерогативою фундаментальної науки, а штучна - прикладної, а також інших галузей практичної діяльності людини.
Підґрунтям класифікації видів і форм соціальної роботи можуть бути різні підстави, пов'язані з наявністю розмаїття підходів до розуміння сутності й характеру соціальної роботи як діяльності. Але всі вони, в кінцевому рахунку, зводяться до роботи з проблемою клієнта та іншими службами, установами, організаціями. В середині цих двох форм у свою чергу Йде класифікація різних видів соціальної роботи. Так, у першому випадку можемо говорити про характер проблеми клієнта (розлучення, утрата роботи, смерть близької людини, інвалідність і т. п.), у другому - про особливості клієнта, тому що клієнтом може бути й індивід, і група, в тому числі, й суспільство як велика соціальна група.
Відносно другої форми роботи, з одного боку, мова йде про галузь діяльності, в процесі якої виникають проблеми взаємодії з іншими службами, установами, асоціаціями (наприклад, галузі освіти, охорони здоров'я, побуту тощо); з другого - про статус цих організацій (державні, колективні, суспільні, благодійні, приватні та ін.).
В дослідженні ми ставимо за мету здійснити штучну класифікацію об'єктів інфраструктури соціальної роботи за різними критеріями: за масштабом діяльності (топографічний принцип), в залежності від місця, яке займає елемент інфраструктури соціальної роботи у секторі громадянського суспільства; за рівнем підтримки та фінансування; за видами соціальних послуг та соціальної допомоги, відповідно до життєдіяльності людини, типології та віку клієнтів соціальної роботи;
за видами фізичних або психічних вад людини; в залежності від змісту проблем клієнтів; ролі кризової людини в процесі задоволення потреб тощо. Оскільки здійснена класифікація подається нами в схематичному вигляді, вважаємо за потрібне розглянути лише деякі критерії.
Інфраструктура соціальної роботи є, по-перше, обслуговуючою частиною господарського комплексу, що діє на основі ринкових відносин, по-друге, являє сукупність інститутів, які забезпечують нормальне функціонування соціальної роботи як системи. Вона є єдністю двох підсистем: нормативно-правової (сукупність юридичних норм і положень, що регламентують функціонування соціальної сфери та поведінку суб'єктів по відношенню один до одного, держави, суспільства в цілому) та інституціональної (різноманітні установи, організації і фірми різних форм власності, що обслуговують суб'єктів соціальної роботи та забезпечують функціонування її різних складових).
Установи, які займаються вирішенням соціальних проблем населення (соціальні служби офіційного, неофіційного, державного, недержавного, добровільного громадського характеру), називаються інститутами соціальної роботи. Кожен з них має свої специфічні завдання. Загальносвітовий досвід соціальної роботи демонструє загальнопрофільні й спеціалізовані типи інститутів соціальної роботи.
До загальнопрофільних інститутів належать установи, що відкриваються для обслуговування жителів конкретної громади, муніципалітету та інших малих адміністративних територіальних одиниць, наприклад, центри-громади в США, бюро соціальних послуг у Швеції, соціальні відділення у Німеччині, відділи соціального захисту в Росії). Мета і завдання цих установ: знаходячись максимально близько до місця проживання людей, надавати первинну соціальну допомогу всім, хто її потребує.
Особливості загально-профільних установ пов'язані зі специфікою моделі соціальної допомоги в конкретній країні. Так, соціальні відділення в Німеччині поряд з безпосередніми завданнями виконують певні обов'язки судових органів чи інших муніципальних відомств (наприклад, складання заяв на той чи інший вид соціальної допомоги, оцінка турботи про дітей, консультативна допомога групам взаємодопомоги тощо). У Швеції бюро соціальних послуг беруть активну участь у соціальному плануванні: аналізують демографічні й інші соціальні процеси в громаді, формують свої пропозиції щодо розвитку системи соціальних послуг. Спеціалізовані установи - це соціальні притулки, реабілітаційні центри, діагностичні центри, які надають соціальні послуги визначеним категоріям населення. У рамках будь-якої моделі соціальної роботи таких установ дуже багато і вони спрямовані на надання професійної допомоги в конкретній проблемі.
Класифікація об'єктів інфраструктури соціальної роботи за видом діяльності в процесі надання соціальних послуг може здійснюватися через:
• o соціальну діагностику- роботу, спрямовану на виявлення проблеми;
• o соціальне обслуговування - діяльність, спрямовану на задоволення потреб, які виникають у процесі життєдіяльності, і забезпечує гармонійний та різнобічний розвиток людини шляхом надання соціальної допомоги й різноманітних соціальних послуг;
• o соціальний супровід - роботу, спрямовану на здійснення соціальних опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій населення з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення соціального статусу людини;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Маркетинг соціальних послуг» автора Воронкова В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Морфологічний аналіз інфраструктури соціальної роботи“ на сторінці 1. Приємного читання.
