Певним етапом в наданні соціальних послуг називають 60-ті роки XX століття, коли ця сфера розвивалась особливо бурхливо. Саме цей період характеризувався інтенсифікацією промислового розвитку, прискореним процесом урбанізації та переміщенням населення. В багатьох країнах Європи та Америки значно були розширені можливості надання соціальних послуг, розширена мережа лікувально-реабілітаційних та освітніх закладів.
За своєю суттю вся сфера надання послуг в соціальній сфері перетворилась на інститут, що діє в системі суспільних відносин - задоволення колективних інтересів, тобто захист інтересів всього суспільства загалом, одночасно не обмежує інтересів окремого індивіда. Надання соціальних послуг тісно пов'язана з таким поняттям, як добробут людини та суспільства. Це поняття в найбільш загальній формі може бути сформульовано як намагання створити суспільство, кожен член якого мав би можливість реалізувати свої потреби, розвивався б відповідно до визнаних цим суспільством цінностей та був би захищеним цим суспільством від соціальних та природних катаклізмів. Будь-яка сучасна індустріально розвинута держава має соціально орієнтовану економічну політику, що реалізується державними, суспільними, приватними закладами.
В кінці 80-х років у зв'язку з економічною кризою, підхід щодо розвитку сфери соціальних послуг дещо змінюються. Ставка робиться на соціально-ідеологічно модель, що була запропонована ліберально-консервативними політиками, зокрема перехід до змішаної форми надання соціальних послуг, більшу частину з яких повинні оплачувати самі громадяни. Незважаючи на критику відносно неефективності та збитковості для ринкової економіки, ніхто з сучасних офіційних політиків як на Заході, так і на Сході не збирається (а точніше не в змозі) змінити думку про те, що розвиток соціальних послуг є фактично стабілізатором суспільного життя, а їх розвиток - запорукою підвищення якості життя людей. В іншому ж випадку сучасне суспільство втратить ознаки цивілізованості, умови для стабільного соціального розвитку. Вирішення актуальних проблем, задоволення потреб як особистісних, так і суспільних породжує нові потреби, нові проблеми, причому, як правило, більш складні та менш вирішувані традиційними методами.
Сфера надання соціальних послуг внутрішньо суперечлива: з одного боку, вона орієнтована екзистенціально допомогти особистості, стимулює її індивідуалізацію, а з іншого - не суперечити соціальній політиці держави, підтримувати соціальний порядок в суспільстві.
В науковій літературі, висвітлюючи закордонний досвід, виокремлюють різні економічні моделі (їх можна вважати маркетинговими) задоволення соціальних потреб - англосаксонська (або неоамериканська) та рейнська. Для обох моделей соціальні нормативи рівня та якості життя людини та суспільства в цілому є орієнтирами соціально-економічного розвитку. Ринковість же економіки з її певними перевагами - лише шлях до задоволення соціальних потреб людини. Такий підхід був розроблений німецькими вченими в середині XX століття та реалізований в Німеччині у вигляді "німецького економічного чуда". Потім до такого розуміння економічних процесів приєднались інші держави. Переваги такого підходу полягали в його основних принципах: опора на право та гарантії дотримання прав для всіх суб'єктів господарювання та всіх прошарків населення; рівна можливість вільної зайнятості, реалізація трудового та інтелектуального потенціалу, та забезпечення на цій основі своїх соціальних потреб; загальна відповідальність всіх членів суспільства за його благополуччя з солідарною турботою всіх членів суспільства про тих, хто ще або вже не працює, на основі розвинутої системи соціального захисту; відповідальність держави за вироблення та дотримання правил поводження на ринку, не допущення руйнівних дій ринкових сил (безробіття, криза, інфляція, протистояння багатих та бідних); визнання системи соціального партнерства як головного механізму досягнення соціального погодження та миру; орієнтація на збереження та розвиток культурного, морального та духовного спадку народу.
Однак ці принципи, що реалізуються в різних регіонах та країнах, набули своїх особих форм. За таких обставин з'явилась потреба в понятті, яке б змогло вмістити в себе своєрідність, та не втратити при цьому загальність принципів, що реалізуються. Таким стало поняття "маркетингової моделі".
Маркетингова модель відбиває різні історичні, географічні, демографічні, етнічні цінності та інші особливості різних країн, але критеріями відношення до такої моделі є пріоритетність в загальній державній політиці соціальних завдань, що забезпечують: соціальну стійкість та відсутність соціальних конфліктів в країні (регіоні); долю населення, що знаходиться за межею бідності, та не перевищує рівень безробіття; рівень безробіття, що не перевищує "природній" рівень (до 5 %); диференціацію населення за доходністю на рівні природноекономічної (децильний коефіцієнт диференціації на рівні не вище 1:10); тривалість життя в країні перевищує середньосвітовий рівень. Враховуючи ці аспекти, до першої моделі належать держави Північної Америки та Велика Британія, а до другої - "рейнської" - Германія, Австрія, Бельгія, Швейцарія, Швеція та інші країни. До того ж слід зауважити, що соціальне спрямування сфери послуг не стільки дань гуманізму, соціуму та його проблемам, скільки об'єктивна та більш гостра необхідність. Ця необхідність на етапі індустріального розвитку обумовлювалась тим, що головні діючі особи економічного процесу - роботодавці (власники засобів виробництва) змушені були зрозуміти та визнати, що без задоволення соціальних потреб повною мірою, без надання високоякісних соціальних послуг іншим суб'єктам - найманими працівникам - вони не просто не в змозі реалізувати свій головний інтерес - максимізація прибутку.
Крім того, економіка ХХ-ХХІ ст. - це економіка інтелекту та інтелектуальних технологій. Багатство від ума, а не від станків - такою є нова парадигма та нова реальність економіки, такою є "сіль" нової економіки. У зв'язку з цим, стає все більш очевидним, що роботодавцям необхідно шукати та умножувати, в першу чергу, інтелектуальній ресурс свого підприємства, "компанії" та економіки в цілому. А цей ресурс формується, на відміну від станків, не економікою, а соціумом. Вся економіка, таким чином, стає залежною від якості, інтелектуальності людського ресурсу (до того ж головного!), а отже, стає зацікавленим в розвитку сфери надання соціальних послуг.
Поділ на неамериканську та рейнську моделі надання соціальних послуг є достатньо умовною, тому що мова повинна йти про моделі інструментування соціальної політики, різних формах реалізації концепцій суспільного та соціального добробуту. Та природні цикли економічних коливань вносять свої корективи в стан надання соціальних послуг населенню. За останні десятиліття соціальна політика більшості європейських країн, починаючи з Р. Рейгана в США та М. Тетчер в Великій Британії, має на меті або підтримати на попередньому рівні, або навіть збільшити розрив між бідними та багатими. Особливо гостро стала проблема зайнятості та її співвідношення з соціальним обслуговуванням в Швеції, Канаді, Іспанії, Індії та США.
Економічна криза стала причиною повернення багатьох країн Західної Європи до консервативної соціальної політики; концепція "держави загального благоденства" фактично була відкинута в Великій Британії, Австралії, Новій Зеландії, Ізраїлі та інших країнах. Нова соціальна політика звела до мінімуму відповідальність суспільства за існування соціальних проблем у окремої людини та була націлена скоріше на задоволення лише окремих потреб "ослаблених" груп населення, а не підвищення якості життя всіх своїх громадян.
Спрямованість соціальних послуг в значній мірі залежить від традицій. Наприклад, традиція індивідуалізму та її антипод - традиція співпраці породила різні сприйняття моделей задоволення соціальних потреб в США та Швеції. Традиції родинності та родинних зв'язків є притаманними для більшості систем постачання соціальних послуг, але в деяких країнах, особливо в тих, що розвиваються (Іран, Китай, Індія), вони є базовими в їх організації. Наприклад, соціальні послуги в приватних стаціонарах, санаторіях та приватне обслуговування вдома людей похилого віку є розповсюдженою практикою в розвинутих країнах Заходу та поки не є показовою в азіатських країнах, де люди похилого віку мають традиційно високий авторитет в системі родинних зв'язків та турбота про них - справа виключно родини, а не окремих організацій чи установ.
В усіх країнах світу, за виключенням (Швеції, Фінляндії, Ісландії), система соціальних послуг фінансується практично по остаточному принципу. В теперішній час в країнах світу є розповсюдженою змішана модель надання таких послуг: в Німеччині, Франції, Швеції, Канаді, Бразилії функціонують доповнюючи одна одну державні, неурядові, некомерційні та приватні соціальні служби; в США та Великій Британії пріоритет в галузі соціального обслуговування належить суспільним, приватним та комерційним службам, кількість яких постійно збільшується.
Як вже відмічалось, соціальна політика держави визначає приоритетні сфери соціальних послуг та є фактичною реалізацією соціальних устремлінь та соціальних інтересів груп та окремого індивіда. Ці пріоритети змінюються в залежності від конкретних умов соціально-економічного розвитку тієї або іншої держави.
Так, в Німеччині стрижнем в розумінні та наданні соціальних послуг є соціальність держави, концепція якої виникла після Другої світової війни та яка розуміється як турбота держави про те, щоб "надати економічній реальності людське обличчя та соціальну справедливість". Слід зазначити, що соціальна політика в Конституції відтворена "не в милосердній популярності певного подояння, а виступає як результат турботи соціальної держави". До речі, це означало докорінне повернення в розумінні соціальної політики загалом в історії різних країн світу.
Турбота держави щодо задоволення потреб людини відбилась в уявленні про конкуренцію як добросовісне ринкове суперництво. Така політика закріпилась цілою низкою законів: антикартельним, про товарний знак, про патенти, про недопущення недобросовісної конкуренції, про гарантії якості товару тощо. Складовою частиною німецької моделі соціальної політики є міцний правовий захист співробітників. І, перш за все, це тарифна автономія. Конституція Німеччини містить загальні положення про свободу вибору професії та робочого місця також гарантує свободу укладання тарифних угод. Це означає тарифну автономію, яка пов'язана з відсутністю прямого державного втручання в домовленості з приводу господарювання та умов праці. Згідно з Законом про тарифи та деяким іншим законодавчим актам, суб'єктами тарифних домовленостей є профспілки та роботодавці або їх об'єднання. У випадку, коли відсутні такі домовленості, федеральне міністерство праці та соціального забезпечення визначає обов'язкові для всіх тарифні умови, на основі цього всім працівникам в галузі визначається обов'язкова "зарплата за тарифом".
Закон про працю передбачає надання державою послуг з перепідготовки та підвищення кваліфікації. Такі заходи означають участь держави в формуванні та накопиченню людського капіталу, а через нього - сприяють зростанню життєвого рівня робітника.
Гарантією отримання необхідних соціальних послуг є обов'язкове соціальне страхування. В німецькій моделі до нього входять: пенсійне страхування, страхування у випадку хвороби, страхування по безробіттю, а також мінімум соціальної допомоги.
За принципами "рейнської" моделі надаються соціальні послуги в Австрії.
В цій країні була заснована одна із самих прогресивних соціальних систем. Усі працюючі та їхні родини застраховані від ризиків, соціальний баланс між бездітними і родинами з дітьми здійснюється за рахунок єдиного страхування і донині.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Маркетинг соціальних послуг» автора Воронкова В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Світові моделі надання соціальних послуг“ на сторінці 1. Приємного читання.
