Інфраструктура соціальної роботи: методологічний сенс концепту
Введення нового поняття у науково-теоретичний обіг вимагає визначення його місця в системі родових категорій, співвіднесення з тими поняттями, що вже широко використовуються у науковій літературі. Логіка викладу навчального матеріалу вимагає послідовного розкриття змісту таких понять, як "соціальна робота" та "інфраструктура" для подальшого визначення змісту та сутності компонента системи соціальної роботи, яким є її інфраструктура.
Поняття "соціальна робота" увійшло в соціально-гуманітарну літературу наприкінці XIX ст. як відповідь на соціальний виклик суспільства у смисловому відображенні практичної діяльності людей, які надавали допомогу тим, хто її потребував.
Сьогодні існує три основних значення цього поняття. По-перше, соціальна робота розглядається як професійна діяльність щодо надання допомоги індивідам, групам, громадам з метою поліпшення чи відновлення їхньої здатності до соціального функціонування. Виходячи з того, що головною метою соціальної роботи вважається турбота про добробут і розкриття можливостей особистості, родини, суспільства, соціальна робота є особистісною службою допомоги людям. В Україні ефективний розвиток нової професії можливий лише за умов конструктивного об'єднання національного досвіду та світової практики в цілому, впровадження інноваційних ідей різних країн, на основі удосконалювання методології і методики соціальної роботи з урахуванням місцевих умов і можливостей.
По-друге, соціальна робота є галуззю наукових знань. Ця галузь ґрунтується на сукупності концепцій і теорій. Вона досліджує принципи й закономірності, соціальні моделі, має свій об'єкт і предмет вивчення, систему наукових понять і категорій, методів дослідження. Це вид діяльності, метою якої є вироблення і теоретична систематизація знань про соціальну сферу.
По-третє, соціальну роботу розглядають як академічну дисципліну, мета якої - дати цілісне уявлення про зміст цієї діяльності, її основні напрями, організацію, технологію, інструментарій.
Беззаперечним є той факт, що всі розглянуті аспекти значення поняття "соціальна робота" взаємопов'язані. Разом з тим ми акцентуємо увагу на науковій галузі, тому що до компетенції науки відноситься розробка системи категорій і понять, на яких грунтується теоретична база соціальної роботи. З їх допомогою розкривається зміст основних принципів соціальної роботи, ведеться пошук тенденцій і закономірностей її практичної реалізації, аналізується та узагальнюється накопичений досвід, доводиться ефективність наявних і пошук інноваційних форм соціальної роботи, дієвість засобів та методів здійснення цієї діяльності. Враховуючи той факт, що соціальна робота ще мало розроблена в науковому розумінні самого поняття, більшість зазначених проблем перебуває у стані незавершеного дослідження, триває уточнення і корекція понятійно-категоріального апарату, ведуться наукові дискусії навколо термінології, розуміння її змісту, структури тощо. Сказане стосується, зокрема, і розуміння базового поняття "соціальна робота" як виду практичної професійної діяльності.
Порівняльний аналіз визначень поняття "соціальна робота" вітчизняними і зарубіжними науковцями свідчить про відсутність його єдиного розуміння. Лише у визнанні соціальної роботи різновидом діяльності простежується єдність між поглядами дослідників, більшість з яких вважають, що діяльність повинна бути професіональною чи практичною. В інших характеристиках цієї діяльності, зокрема, в таких головних, як мета, суб'єкт, об'єкт соціальної роботи, підходи різняться. Представники однієї групи науковців (І. Звєрєва, Л. Коваль та ін.) вважають, що метою соціальної роботи є оптимізація обставин здійснення суб'єктивної ролі людини в усіх сферах ЇЇ діяльності, тобто створення необхідних умов для освоєння і здійснення соціальних ролей у суспільстві. Таке занадто широке розуміння соціальної роботи змушує її багато в чому перебирати на себе функції таких соціальних інститутів суспільства, як освіта, виховання, культура, політика, сім'я тощо, які забезпечують успішну соціалізацію індивідів у всіх галузях суспільства. В наведених визначеннях, хоч і непрямо, відчувається "присутність" процесу соціалізації. Тут варто зауважити, що ідея про зв'язок і обумовленість соціальної роботи з ходом процесу соціалізації людини не викликає сумніву і заслуговує на подальшу розробку. Науковців другої групи об'єднує розуміння соціальної роботи як своєрідного
"інституту допомоги в тій чи іншій галузі". Соціальна робота покликана допомагати у вирішенні "проблем, що відображають суспільне чи індивідуальне неблагополуччя", надавати допомогу в реалізації соціальних прав громадян і компенсації фізичних, психічних, інтелектуальних, соціальних та інших недоліків, що заважають їх повноцінному функціонуванню.
Розуміння соціальної роботи як допомоги поширене й серед зарубіжних дослідників. Так, Австрійська академія соціальної роботи пропонує розглядати соціальну роботу як специфічну форму допомоги з боку суспільства у вирішенні соціальних потреб і конфліктів, викликаних індивідуальними або соціальними причинами, які самостійно розв'язати люди не може.
Найбільш широко серед дослідників соціальної роботи представлене розуміння її сутності у визначенні, яке пропонує Національна асоціація соціальних працівників США. Соціальна робота, за їх визначенням, це професійна діяльність з надання допомоги індивідам, групам і спільнотам, посилення чи відродження їх здатності до соціального функціонування та створення сприятливих соціальних умов для досягнення цих цілей. В такому контексті допомога охоплює вплив на здатність людини до соціального функціонування з метою її повернення до активної діяльності і повноцінного життя. Окремі автори вважають, що самодопомога, розвиток власних ресурсів, притаманних індивіду, групі, громаді великою мірою визначають сутність соціальної роботи. Російський дослідник М. Фірсов розширює розуміння суті соціальної роботи, включаючи в нього як допомогу, так і взаємодопомогу в системі соціокультурних і психосоціальних взаємодій і відносин різних суб'єктів.
Як свідчить аналіз, орієнтація допомоги на здійснення, посилення та відродження соціальних функцій індивіда чи групи виступає сутнісною характеристикою соціальної роботи практично в більшості її визначень у науковій літературі. В такому контексті соціальна робота перебирає на себе функцію допомоги у здійсненні процесу соціалізації, який якраз і націлений на підготовку людини до реалізації нею соціальних функцій у широкому діапазоні різноманітних сфер соціального життя. Українські дослідники М. Лукашевич та І. Мигович під соціальною роботою розуміють професійну діяльність соціальних інституцій, державних і недержавних організацій, груп і окремих індивідів з надання допомоги у здійсненні успішної соціалізації особам чи групам людей у випадках, коли за відсутності належних умов у суспільстві або наявності особистих вад, їх соціалізація утруднюється, призупиняється або набуває зворотного напряму (десоціалізація). Узагальнення розглянутих аспектів поняття "соціальна робота" буде неповним без розгляду більш широких, базових понять і категорій, якими є поняття "соціалізація", а також ще більш узагальнене - категорія "соціальне". Розглянемо їх коротко, починаючи з останньої.
Латинською мовою слово означає спільність, а - суспільне. Така всеосяжність дозволяє тлумачити й розуміти термін "соціальне" по-різному. По-перше, він вживається у значенні "суспільний", тобто відмінний від біологічних, природних явищ і процесів. У даному випадку все, що охоплює життєдіяльність суспільства в цілому, являє собою соціальне. По-друге, це поняття відображає становище і роль людини в суспільстві (соціумі) й виражається у взаємозв'язку, взаємодії різних груп, які так чи інакше диференціюються, поділяються за певними ознаками (взаємовідношення класів, націй, поколінь тощо). У процесі спілкування, взаємодії у складі тієї чи іншої групи формуються соціальні якості кожної людини, що визначають і характеризують її поведінку. По-третє, поняття "соціальне" відображає відносини нерівності, які існують між людьми. Суспільство розпадається на класи, верстви, групи, що різняться між собою характером власності, розміром багатства, рівнем освіти, кваліфікацією, обсягом влади, престижем тощо. Та й самі індивіди надто різні - талановиті й не дуже здібні, працездатні й хворі, активні і пасивні, наполегливі й безвільні і т. д. По-четверте, термін "соціальне" охоплює всю сукупність проблем людського життя - стосунки між індивідами та різними спільнотами, стан довкілля, умови побуту, праці, відпочинку, забезпечення матеріальними й духовними благами, специфічні проблеми молоді, жінок, дітей, людей похилого віку та ін. Соціальне немов би входить в інші відносини, однак не зливається з ними, не розчиняється в них. Тому говорять про соціально-економічні, соціально-політичні, соціокультурні відносини, процеси, проблеми. Соціальні процеси можуть стосуватися всього людства, окремого суспільства, його конкретних галузей, сторін, структурних частин (верств, організацій, малих груп і т. п.).
Таким чином, "соціальне" - це особливий аспект суспільних відносин, що виникає в ході спільної діяльності індивідів і соціальних спільнот у конкретних історичних умовах, проявляється у ставленні їх одне до одного, до свого місця у суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.
Соціальна робота спирається на споріднену категорію - "соціалізація", що теж, як ми зазначали вище, походить від лат. - суспільний. Поняття "соціалізація" як наукова категорія дедалі активніше використовується представниками широкого спектру наук - філософії, соціології, психології, політології, педагогіки та інших галузей знання. Соціалізація - це "процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв'язків і відносин. Головним механізмом соціалізації є успадкування і перетворення індивідами соціального досвіду на власні установки, орієнтації, навички, уміння тощо, регульовані суспільством через соціальні інститути - систему освіти й виховання, сім'ю, громадську думку тощо. Так суспільство підтримує своє існування як цілісність, забезпечує розуміння індивідами своїх соціальних функцій та створює умови для їх успішної реалізації.
У випадку, коли створені умови забезпечують успішну соціалізацію або (і) особистісний потенціал людини відповідає нормі, тоді проблем з соціалізацією практично не виникає. Вона протікає без особливих ускладнень і відхилень. Проте, коли одна з груп факторів - суспільні умови соціалізації або стан фізичного, психічного чи духовного здоров'я людини відхиляються від необхідного рівня для успішної соціалізації, то її перебіг відбувається з ускладненнями. Отже людина, і навіть окремі соціальні групи, потрапляють при цьому в складні життєві ситуації і потребують соціальної допомоги від держави, її інститутів або інших суб'єктів специфічної діяльності, яка називається соціальною роботою.
Таким чином, зазначимо, що під соціальною роботою ми розуміємо вид професійної діяльності соціальних інституцій, державних і недержавних організацій, груп і окремих індивідів, спрямований на задоволення соціально гарантованих і особистісних інтересів і потреб різних груп населення (особливо, незахищених соціально) через створення умов, що сприяють успішній соціалізації людини та відновленню чи поліпшенню її здатності до соціального функціонування.
В умовах XXI ст. йдеться про відчуження людини, про кардинальне порушення органічності усіх складових людської життєдіяльності, про втрату надійних, усталених, освячених традицією, раціонально вивірених життєво значимих орієнтирів в усьому універсумі людського буття: на рівні соціальних структур, культури, окремого індивіду, його мислення, системи цінностей та уподобань, моральних імперативів, психічного здоров'я тощо. Більше того, усі щойно зазначені процеси відбуваються в загальнопланетарному контексті кризи цінностей індустріальної доби, класичної раціональності, постійних вимог самого життя щодо переходу від модерну до постмодерну. Як вважає П. Штомпка, тема відчуження стала однією з центральних у контексті критики капіталістичного індустріального суспільства, започаткованої наприкінці XIX і продовженої в XX ст. В Західній Європі концепція соціальної відчуженості, яка відбиває зростаюче визнання того факту, що маргіналізація і неблагополуччя громадян є системним і вже глибоко укоріненим феноменом, була підхоплена багатьма вченими й одержала поширення за дуже короткий термін. її різні трактування і моделі вирішення пропонували свого часу Е. Дюркгейм, екзистенціалісти Ж.-П. Сартр, А. Камю, неомарксисти (представники франкфуртської школи): М. Хоркхамер, Т. Адорно, Е Фромм, Ю. Габермас, Г. Маркузе та ін. Адже з франкфуртської школи пішов у філософський обіг такий наріжний концепт як "одномірна людина", котрий уособлював деструктивну функцію відчуження. Згідно з цією концепцією, труднощі, з якими зіштовхуються особливо вразливі групи населення, мають тенденцію до нагромадження, у результаті чого неблагополуччя тільки росте, а його фактори - множаться.
В кожному суспільстві існують соціально незахищені групи населення. Зазначимо, що все частіше дослідники, інтуїтивно відчуваючи генетичний зв'язок громадянського суспільства з соціальною роботою, до її об'єктів, що потребують соціального супроводу або захисту, відносять усе більшу кількість верств населення. Тому є багато випадків, коли до клієнтів соціальної роботи окремі вчені відносять навіть представників еліти держави, деякі категорії працюючих, які мають добре здоров'я, солідну заробітну плату та інші життєві блага.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Маркетинг соціальних послуг» автора Воронкова В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 14. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ“ на сторінці 1. Приємного читання.
