TextBook — Її сукня подекуди роздерта на клапті, шкіра на зап’ястках натерта до крові, а на тілі я бачив сліди від ударів батогом…
Філіп рвучко підхопився, стискаючи кулаки. Його обличчя спотворила гримаса ненависті та відрази.
— Господи! — простогнав він. — Які ж вони тварюки!… Господи Ісусе…
Він знову сів і низько схилив голову, щоб Монтіні не побачив сліз у його очах. Після деяких вагань Етьєн, не питаючи дозволу, присів поруч.
— У тебе є брати? — за хвилю озвався Філіп.
— Ні, монсеньйоре, — озвався Філіп. — Лише сестра. Та я розумію вас…
Філіп гірко зітхнув.
— Чому, — промовив він, звертаючись до самого себе, — чому вони не померли разом з їхньою матір’ю? Чому вони живуть і ганьблять нашу сім’ю? Це несправедливо!… Нечесно… — Він знову встав. — Де дівчина?
— На господарському подвір’ї, монсеньйоре, — відповів Монтіні. — Якщо, звісно, її не…
Далі Філіп його вже не слухав. Він стрімголов побіг вздовж бокової алеї до правого крила палацу, проминув арочний прохід, відтак повернув трохи вліво і незабаром опинився на широкому подвір’ї, що прилягало до господарських будівель замку. Як завжди о такій порі, там було гамірно і велелюдно, але звичайного пожвавлення Філіп не застав — обличчя в слуг були похмурі, а погляди стурбовані.
— Де дівчина? — голосно і трохи верескливо запитав Філіп, лишивши без відповіді шанобливі привітання на свою адресу.
— Її щойно забрали, ваша високосте, — сказав один з наглядачів, указуючи держалком батога в протилежний кінець подвір’я, де через розчинені навстіж ворота виїжджала підвода в супроводі кількох озброєних вершників. — Схоже, монсеньйоре, що цього разу ваш брат вскочив у серйозну халепу.
Філіп встав навшпиньки і подивився в тому ж напрямку. Він не впізнав вершників зі спини, проте кольори їх вбрання були йому добре знайомі.
„Тільки не це! — подумав Філіп, холонучи від жаху. — Господи, тільки не це!…“
Кілька секунд він простояв нерухомо, не в змозі зробити й кроку, а коли заціпеніння минуло, щодуху кинувся до воріт, розштовхуючи на своєму шляху слуг, які не встигли поступитись йому дорогою.
Зчинений ним ґвалт привернув увагу вершників, що супроводжували підводу. Вони озирнулись і притримали коней; зупинилась також і підвода. Філіп підбіг до неї й побачив, що тіло дівчини цілком накрите двома широкими плащами, з-під яких вибивалося назовні лише невеличке пасмо темно-каштанового волосся. На якусь мить він завмер, благаючи всіх святих та нечистих, щоб його страшний здогад не справдився, а потім відкинув убік край плаща.
Він знав цю дівчину. Звісно, знав…
Вродливе смагляве личко, юне, зовсім дитяче, завжди таке веселе й життєрадісне, зараз було блідим і нерухомим, мов маска. На ньому застиг вираз болю, туги і суму за втраченим життям. А на лівій скроні виднілася закипіла кров…
— Ні! Ні! — надривно закричав Філіп. — Боже, ні!…
Скоряючись наглому пориванню, він стрімголов кинувся геть від підводи, знову розштовхуючи на своєму шляху слуг. Більшість присутніх на подвір’ї вирішили, що в нього потьмарився розум під впливом побаченого, але це було не так. Філіп чітко усвідомлював свої дії. Тепер він знав, щó робити, і був сповнений рішучості здійснити свій задум.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ III Обличчя смерті“ на сторінці 3. Приємного читання.