Розділ LXI Таємна місія Ернана

— От бачиш! Ти сам собі суперечиш. Виходить, у будь-якому разі Інморте варто ризикнути і спробувати звільнити Фернандо.

— Зачекай, друже, не квапся з висновками. Я ще не закінчив свою думку. Так, безумовно: помираючи, король накаже стратити брата. У цьому ні я, ні ти, ні Інморте — словом, ніхто з нас не сумнівається. Та чи виконають волю вмирущого короля — це вже інше питання.

— Як?! Ти думаєш…

— Так, так, так! Я впевнений, переконаний. Я анітрохи не сумніваюся, що в такому разі королівську волю просто проіґнорують. У Кастілії король всемогутній і всевладний, він може стратити кого завгодно і як завгодно — навіть найзнатніших вельмож, навіть принців, — і без згоди на те будь-кого. Але він всемогутній, поки здоровий. Хворий король Кастілії, а тим паче вмирущий, втрачає всю свою владу, бо тримається вона виключно на його волі та енерґійності. Якщо, не доведи Господи, єзуїти отруять дона Альфонсо, то щойно він занедужає, вся його влада перейде до рук могутніх вельмож — ґрандів Кастілії…

— Ти думаєш, що більшість їх — прибічники Інморте?

— Аж ніяк. Але в переважній більшості вони прибічники баронських вільностей і люті противники сильної королівської влади. Ґрафи та герцоґи Кастілії охоче перетворили б її в таку собі подобу Ґаллії чи Німеччини — цебто, в союз самостійних князівств, лише номінально залежних від корони. Король Фернандо Четвертий провадив послідовну політику, спрямовану на ослаблення впливу крупних феодалів і централізацію королівської влади. Дон Альфонсо продовжив цей курс. А от Фернандо де Уельва, на зло батькові та старшому братові, завжди загравав з могутніми вельможами. Як ти вважаєш, Ґастоне, кому віддадуть перевагу ці самі вельможі — Бланку, що здається такою милою й лагідною, але за вдачею ще жорсткіша за свого батька, чи дурного та слабохарактерного Фернандо, нехай навіть його руки будуть обагрені кров’ю брата?

Д’Альбре задумливо кивнув:

— Мабуть, твоя правда, друже. Кастільські ґранди напевно віддадуть перевагу ґрафові де Уельві перед ґрафинею Нарбоннською. Невже дон Альфонсо не розуміє цього?

— Думаю, він все розуміє. Він вже підготував указ про позбавлення Фернандо де Уельви всіх прав на престол — але цього замало. Ґенеральні Кортеси, певна річ, затвердять цей указ, адже вони й існують лише для того, щоб схвалювати всі рішення короля; це тобі не Римський, не Ґалльський і навіть не Наваррський Сенати. У разі чого, вельможі проіґнорують резолюцію Ґенеральних Кортесів з такою ж легкістю, як і волю самого короля. Тому дон Альфонсо звернувся до Святого Престолу з проханням підтримати його рішення щодо Фернандо де Уельви, і коли це буде зроблено, всі надії Інморте підуть шкереберть. Кастільці — народ вкрай побожний, вони не дозволять стати королем принцові, засудженому церквою. Тоді й дон Альфонсо зможе спати спокійно, не побоюючись замаху з боку єзуїтів. Навіть навпаки, Інморте берегтиме його, як зіницю ока, бо для нього він зручніший король, ніж Бланка — королева.

Ґастон з сумнівом гмикнув:

— Як послухати тебе, то донові Альфонсо нічого боятися. Одначе папа досі не обраний, а коли його й оберуть, то звідки в тебе така певність, що він погодиться позбавити Фернандо права на престол? А що як новий папа виявиться ставлеником єзуїтів?

— Це навряд чи можливо, більшість кардиналів Курії не прихильні до єзуїтів, а проте… — Тут Ернан важко зітхнув. — Я іншого боюся, Ґастоне. Боюся, що ще цілий рік весь католицький світ житиме без папи. Позавчора Філіп отримав від нашого архієпископа листа…

— Он як! — здивовано підвів брови д’Альбре. — Але ж це…

— Так, це незаконно. Під час конклаву кардиналам заборонено зноситися з зовнішнім світом. Тому мовчи — ні слова нікому, ні півслова, інакше нашому архієпископові доведеться непереливки. Ти зрозумів мене?

— Так, звичайно, я мовчатиму. Я ж не Сімон, який… Ну, то що пише наш архієпископ? Як справи на конклаві?

— Справи поганенькі. Колеґія розкололася, і яблуком розбрату, як і слід було чекати, стало возз’єднання церков. З тридцяти двох кардиналів тринадцять, чортова дюжина, є непримиренними противниками об’єднання, одинадцять — такими ж затятими його прихильниками…

— Це ті одинадцять кардиналів, що їх ввів до курії покійний папа Павло?

— Саме вони. І серед них наш архієпископ. Вони виступають за скликання Об’єднувального Собору на умовах, запропонованих папою Павлом Сьомим і прийнятих східними владиками. Вони вважають цей шлях єдино вірним, більше того — за наявних обставин це, на їхню думку, єдина можливість примирити захід та схід перед лицем турецької загрози. Ці одинадцять кардиналів присягнули на Євангелії, що швидше відречуться від свого сану, ніж допустять зрив об’єднувального процесу, і вирішили блокувати вибори папи, аж поки вісім нейтральних кардиналів і, щонайменше, троє з тих тринадцяти не погодяться проголосувати за одного з них.

— Блокувати вибори? — перепитав Ґастон. — Яким чином?

— Їх одинадцять, цебто більше третини від загальної кількості. А для того, щоб папа був обраний, його кандидатура має зібрати не менше двох третин голосів від присутніх на конклаві кардиналів. Вибори відбуваються щодня, вранці і ввечері, і щоразу кожен з цих одинадцяти кардиналів голосує сам за себе.