Розділ I Філіп, шістнадцята весна

— Отже, домовилися, — задоволено промовив дон Альфонсо. — Відтепер ми просто кузени, без усіляких там „сеньйорів“ та „донів“. Далі, мій любий кузене Аквітанський, я просив би вас не вдавати, ніби ви не здогадуєтеся про справжню мету моїх відвідин. Мій батько вже тричі писав вам особисто, запрошуючи вас до Толедо. На першого листа ви відповіли, що ваша дружина чекає дитину, і ви збираєтеся приїхати після пологів. Наступні два запрошення ви відверто проіґнорували, посилаючись на буцімто поганий стан здоров’я. Не скажу, що це було чемно з вашого боку, тим більше що на той час у Толедо вже стало відомо про ваші походеньки.

Філіп збентежено потупився і нічого не відповів. А дон Альфонсо по короткій паузі продовжив:

— Їдучи до вас, я отримав від батька наказ будь-що витягти вас звідси й привезти з собою. Між іншим, превелебний Антоніо також вважає, що вам слід змінити обстановку.

Філіп спохмурнів.

— Далебі, кузене, я вельми зворушений такою турботою про мене з боку вашого царственого отця. Проте…

— Ніяких заперечень я не приймаю, — категорично оголосив дон Альфонсо. — Я не дозволю вам стати злочинцем.

— Злочинцем? — здивовано перепитав Філіп.

— Авжеж! У вашому віці, при вашому положенні, з вашим багатством скніти тут, у глушині, розважаючись із затурканими провінційними панночками, це справжнісінький злочин! Ви відхилили пропозицію короля Робера поселитися в Тулузі, де ваше місце як першого принца Ґаллії; що ж, я розумію, у вас були на це вагомі підстави, ви не хотіли ставити свого дядька в незручне становище, погіршуючи його відносини з вашим батьком. Проте у вас нема жодної підстави відмовлятися від переїзду в Толедо — адже ви ще й ґраф Кантабрійський, ґранд Кастілії, а отже, ви зобов’язані разом з іншими вельможами брати участь в управлінні всією нашою державою… Словом, — підсумував кастільський принц, — батько наказав мені без вас не повертатися. І я виконаю його наказ, хочете ви цього чи ні. Можете мені повірити, я вмію умовляти.

Дон Альфонсо справді вмів умовляти, і за тиждень після цієї розмови шістнадцятирічний Філіп Аквітанський, ґраф Кантабрії та Андорри, найменший син герцоґа й онук ґалльського короля, відбув разом зі своїм кастільським кузеном на південь — до столиці об’єднаного королівства Кастілії та Леону, Толедо.

Юнак, якому згодом судилося золотими літерами вписати своє ім’я на скрижалях історії, перегорнув наступну сторінку своєї бурхливої біоґрафії.