TextBook — Я чекаю, — спокійно промовив Філіп, дивлячись на ватажка з глибокою зневагою і презирством.
— Зараз, зараз, гидотна скотино! — гарчав той. — Час відплати настав, хтива тварюко. Ти ще гірко пошкодуєш про той день, коли вперше побачив Терезу. Сучий ти сину! Та я ж тебе…
— Сумніваюся, — незворушно відповів Філіп. — Боюсь, це вам доведеться пошкодувати про ту хвилину, коли вам спало на думку слідкувати за мною. А з вами, Дієґо до Сан-Хуан, — звернувся він безпосередньо до старшого, — буде окрема розмова. Якщо ви гадаєте, що я подарую вам ваші образливі слова, то дуже помиляєтесь. Ми з вами ще поговоримо про це — але в інший час і в іншому місці. А тепер забирайтеся геть, бо за хвилину я накажу варті роззброїти вас і добряче відлупцювати батогами.
— Ми ще подивимося, хто кого відлупцює, — огризнувся Дієґо де Сан-Хуан. Засліплений люттю, він зовсім не зважав на те, що на подвір’ї вже зібралося близько трьох десятків людей Філіпа, і ладен був кинутися в бій. Здавалося, от-от розпочнеться сутичка.
Аж це зненацька, у найкритичніший момент, пролунав владний голос:
— Хвилинку, панове! Вгамуйте свій запал. Що тут діється?
У світлі смолоскипів між супротивниками з’явився наш недавній знайомий, молодий вельможа. Схрестивши на грудях руки і гордовито відкинувши голову, він спрямував на Філіпових переслідувачів пронизливий погляд своїх темно-карих очей.
— Хай тобі чорт! — ще дужче розлютився Дієґо де Сан-Хуан. — А ти хто такий?
— Ви нечема, пане. Я Альфонсо Кастільський. Раджу взяти це до відома.
І поглядом, і поставою, і голосом він разюче відрізнявся від того дона Альфонсо, що допіру вів чемну, неспішну розмову з превелебним Антоніо.
Відповіддю на цю приголомшливу звістку було дев’ять майже одночасних стрибків з коней. Всі незвані гості поскидали капелюхи.
— Ваша високосте, — розгублено промимрив Дієґо де Сан-Хуан, чию нахабну самовпевненість мов корова язиком злизала в присутності старшого сина їхнього короля. — Ваша високосте, ми ж не знали…
— Вже знаєте. Хто ви такі?
— Я Дієґо де Сан-Хуан, а це мої брати — Хуан Антоніо де Сан-Хуан, Енріке де…
— Годі, цього достатньо. А тепер відповідайте: за яким таким правом ви вторглися до чужого замку? Тим більше, до замку свого сеньйора.
— Ваша високосте! Ми вимагаємо справедливості! — загорлав один з братів де Сан-Хуан. — Цей негідник знечестив наш дім, зганьбив нашу родину.
— Зганьбив, кажете? І як? — з усмішкою запитав наступник кастільського престолу, здогадуючись, утім, про що йдеться. — Розповідайте, що сталося, а я вирішуватиму, хто з вас правий, а хто винний. Врешті-решт, королівська влада для того й існує, щоб служити справедливості.
Дієґо де Сан-Хуан почав:
— Ми застали цього мерзотника…
— Е ні, стривайте, — урвав його звинувачувальну промову до Альфонсо. — Передусім, мерзотників тут немає… окрім вас, можливо, судячи з вашої поведінки. Якщо ви маєте на увазі свого сеньйора, дона Феліпе, то так і кажіть.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ I Філіп, шістнадцята весна“ на сторінці 6. Приємного читання.