Розділ LIV Жоанна Наваррська

Жоаннині щоки спалахнули яскравим рум’янцем сорому. Вона прикрила лице руками, ладна зараз же провалитися крізь землю.

— Він не схвалює цього. Тому він і приїхав сюди… попередити, що я не повинна…

— І ви пообіцяли йому?

— Так.

— Проте, як видно, ви й не думали дотримуватися своєї обіцянки.

— Ні, що ви! Я збиралася все пояснити Річардові й попросити його піти звідси. Як я можу не послухатися Александра, він такий добрий до мене.

— Добрий! — вражено прошептала Бланка. — Вона вважає його добрим!… Боже мій!…

— Якщо ми розповімо їй зараз, — тихо промовив Ернан, — почнеться істерика. А тим часом справа наближається до розв’язки… — Він підвівся з канапи. — Пані ґрафівно, пане бароне. Можливо, моя пропозиція видасться вам вельми дивною, але я просив би вас найближчу годину, максимум півтори, провести в покоях пані Бланки.

Жоанна відняла руки від обличчя і здивовано втупилася в Шатоф’єра.

— Але навіщо? Я не розумію… — Вона повернулася до Бланки: — Кузино! Хоч ти поясни мені, що все це означає?

Обмінявшись з Ернаном швидкими поглядами, Бланка підійшла до Жоанни, опустилася перед нею навпочіпки і взяла її руки в свої.

— Хуаніто[49], — лагідно і водночас твердо заговорила вона. — Коли я скажу тобі, що так треба, ти послухаєшся мене? Не ставлячи ніяких запитань, не вимагаючи ніяких пояснень — просто тому, що я так хочу, що я вважаю це необхідним. Зроби так, як радить пан де Шатоф’єр. Ну!

Жоанна згідно кивнула. Вона була дівчина слабовільна, нерішуча, особливим розумом не відзначалася і звикла плисти за течією, підкоряючись тим, хто сильніший за неї; тому розумна, вольова та владна Бланка мала на неї величезний вплив.

— От і добре, серденько. Пізніше ми неодмінно все тобі розповімо, а поки нехай пан де Шатоф’єр проведе тебе й барона до моїх покоїв.

Тим часом Ернан відвів Гамільтона убік і видобув з-за вилоги камзола пергаментний сувій.

— Сподіваюся, ви читаєте ґалльською, бароне?

— Так.

— А ви пам’ятаєте, що трапилося з фортецею шейха Ель-Баттіха, коли наші розвідники влаштували пожежу в її пороховому льосі?

— Звичайно, пам’ятаю. Вся фортеця злетіла в повітря. Та до чого ви хилите?

— А ось до чого, — сказав Ернан, сунувши Гамільтонові в руки сувій. — Коли ви прочитаєте ґрафівні те, що тут написано, з нею трапиться щось на зразок вибуху. І я переконливо прошу вас, бароне: ввійшовши до покоїв пані Бланки замкніть на засув двері, проведіть ґрафівну до спальні… Не турбуйтеся, там все гаразд, постіль прибрана, ніяких пікантних дамських речей на видноті не лежить, обстановка охайна і вельми пристойна. Я сказав: „до спальні“ лише тому, що це найдальша від входу кімната, і ніяких криків, ридання та голосінь зовні чутно не буде.