Розділ XLVII Нічна нарада

— От коли станеш ґросмейстером тамплієрів, — зауважив Ґастон, — тоді й тебе прийматимуть нарівні з королями. Думаєш, мої апартаменти кращі?

— У тебе дві кімнати.

— Та ж твоя кімната, хіба що розділена навпіл тонкою перегородкою…

— І передпокій у тебе просторіший. Так чи інак, ти можеш не боятися, що хтось несподівано завітає до тебе і побачить, як ти мочишся в нічну вазу. — Ернан зітхнув і плюхнувся у вільне крісло. — Що не кажи, а ґраф від ґрафа різниться.

— Часом і віконт від ґрафа різниться. — Ґастон заздрісно покосився на Сімона. — Нашого друга оселили разом з принцами, надали йому аж три великі кімнати, не рахуючи передпокою та мильні. Либонь, Марґарита вже накинула на нього оком. Будемо сподіватися, що незабаром він відквитає Амеліні ще кілька гілок на своїх рогах…

Тут Філіп не стерпів.

— Годі! — прикрикнув він. — Припиніть це словоблуддя!

У цей момент з мильні вийшов Філіпів слуга Ґоше і шанобливо спитався:

— Вашим світлостям ще щось потрібно, монсеньйори?

— Ні, Ґоше, нічого, — відповів Філіп, — до ранку ти вільний. — А коли слуга з поклоном вийшов з кімнати, він повернувся до Шатоф’єра: — Ну, Ернане, що скоїлося? Тільки по суті, без зайвої балаканини.

Ернанове обличчя набуло зосередженого виразу.

— Говоритиму по суті. Та, на жаль, без невеличкого ліричного вступу обійтися не зможу.

Філіп нетерпляче ляснув пальцями.

— Гаразд, валяй ліричний вступ. Але покоротше, не випробуй мого терпіння.

— Домовилися, — вдоволено кивнув Ернан. — Тепер скажи мені, Філіпе: як, по-твоєму, охороняється Кастель-Бланко?

— Надійно. Знаскоку не візьмеш.

— Що ж, згоден. А всередині?

— Теж надійно.

— А ця башта?

— Як державна в’язниця. Зрештою, тут розташовані апартаменти принцес королівської крові. Так само надійно охороняється і східна башта, де мешкають принци.