Розділ XLVII Нічна нарада

— Здаюся! — зітхнув Філіп. — Ернанів план схвалений одностайно, дебати закінчені. Ви, друзі, — звернувся він до Біґора і д’Альбре, — ідіть до себе і гарненько відіспіться, завтра у вас буде нелегкий день. А ми з Ернаном зараз же підготуємо всі необхідні папери.

— Поводьтеся так, ніби нічого не сталося, — попередив Шатоф’єр. — І не смійте дивитися на віконта Іверо великими очима. Будемо сподіватися, що він не пам’ятатиме про своє п’яне зізнання. А коли щось і пригадає, то нехай думає, що я сп’яну не надав його словам ніякого значення і нікому нічого не сказав. Бракувало ще останньої миті сполохати його.

— Міг би і не попереджати, — відказав Ґастон, разом з Сімоном прямуючи до виходу. — Хіба ми схожі на ідіотів?… Гм… В кожнім разі, я.

Коли вони пішли, Філіп спрямував на Ернана проникливий погляд і довірчим тоном запитав:

— І все ж, друже, скажи відверто: чому ти не розповів мені про це раніше?

Кутаючись у простирадло, Ернан підвівся з крісла, підійшов до вікна і розкрив його навстіж.

— Я боявся, Філіпе, — відповів він, не обертаючись. — Боявся давати тобі багато часу на роздуми.

— Але чому?

— Ти міг не встояти перед спокусою дозволити зловмисникам зробити свою справу — вбити Марґариту. І лише потім злочинці були б викриті, вся наваррська королівська сім’я зганьблена, ну а ти… Та що й казати! У тебе було б досить часу, щоб як слід підготуватися до цього дня. Тоді б ніхто й отямитися не встиг, як ти поклав би на свою голову наваррську корону, залишаючи руку вільною для шлюбу з іншою багатою спадкоємицею. З тією ж Анною Юлією. — Ернан важко зітхнув. — Політика — дуже брудна річ. У ній мета виправдовує будь-які засоби її досягнення.