Розділ XLV у якому Філіп стає боржником, а Ернан тим часом пиячить

— Певна річ, — сказала Ізабелла. — Хіба він може бути тверезим після такої хвацької пиятики?

— Е ні, принцесо. Ви просто не знаєте Шатоф’єра. Ні з того ні з сього він ніколи не п’яніє. Якщо він п’яний, то має на це вагомі підстави.

— Ви не жартуєте?

— Аж ніяк.

Тим часом Ернан взяв в обидві руки два наповнені вином келихи і непевною ходою рушив через весь зал до Філіпа.

— Могутній та грізний сеньйор Ернан де Шатоф’єр, ґраф Капсірський, — загорлав він, досить вдало копіюючи головного герольда турніру, — викликає на поєдинок могутнього та грізного сеньйора Філіпа Аквітанського, принца Беарнського, верховного сюзерена Мальорки і Мінорки… е-е… ґрафа Кантабрії та Андор-р-ри! — Це останнє розкотисте ґасконське „р-р-р“, що аж пророкотіло під стелею зали, викликало в присутніх черговий напад гомеричного реготу.

— Невже він грає? — з сумнівом промовила Ізабелла. — Надто вже природна його поведінка, жодного натяку на гру.

— Я думаю, — припустив Філіп, — що в разі потреби він просто дозволяє хмелю вдарити собі в голову. Але скільки б він ні випив, ні краплі здорового глузду не втрачає — за це я ручаюся.

Підійшовши до них, Ернан поставив обидва келихи на стіл і гепнувся в сусіднє крісло.

— Ну то що, государю, позмагаємося?

— Не заперечую, — відповів Філіп, відчувши нагальну потребу дозаправитися. Він узяв до рук один з принесених Ернаном келихів, зробив невеликий ковток і запитав: — Що скоїлося, друже? Чому ти п’яний?

Шатоф’єр кинув швидкий погляд на Ізабеллу і, зберігаючи п’яний вираз обличчя, але цілком тверезим голосом заговорив:

— Слухай мене уважно, Філіпе… І пий, пий, не дивись на мене так… І ви, пані, також — зробіть вигляд, що я верзу вам якусь дурницю… Так от, Філіпе, зараз я відключуся, а ти за годину-півтори повертайся до себе. Нам треба поговорити. Зрозумів?

— Так. Але що…

— Про це пізніше. Одне скажу: справа серйозна… Гм, гаразд. Щойно мені стало відомо, що твій брат Робер плете проти тебе змову. Але не турбуйся — я тримаю ситуацію під контролем… І ще раз повторюю: за годину, щонайбільше за півтори, я чекаю тебе в твоїх покоях. — Він знову поглянув на Ізабеллу. — Ну, гаразд. Крайній термін — друга попівночі. Якщо за чверть на третю тебе не буде, я тобі голову відірву. Второпав?

— Так.

— А вас, пані, — звернувся він до Ізабелли, — переконливо прошу тримати все почуте вами в таємниці.

— Безумовно, ґрафе, — кивнула вона.

— От і добренько! — Ернан одним духом осушив свій келих і п’яно заволав: — Де вино, хай йому біс? Де поділися слуги? Гей ви, свині ліниві, несіть ще вина.

З цими словами він пожбурив келиха в найближчого лакея, важко відкинувся на спинку крісла, умиротворено заплющив очі, і за кілька секунд з його горлянки вирвалося потужне хропіння, яке збурило новий сплеск веселощів в оточенні Марґарити.