Розділ XLV у якому Філіп стає боржником, а Ернан тим часом пиячить

— Он як! Отже, у нас роман? А я й не знав.

— Зате мій чоловік в цьому впевнений… Був упевнений.

— Був?

— Так, був. Після того, як у сварці я стала на ваш бік, його впевненість переросла в переконання.

— Ну, коли так, — промовив Філіп, спрямувавши на неї ніжний погляд, — то що заважає нам виправдати його сподівання… чи то пак, підозри? Адже, за вашим власним твердженням, гірше все одно не буде. Га?

Ізабеллині щоки знову зашарілися. Вона потупила очі і в розгубленості стала перебирати пальцями оборки своєї сукні.

— Це слід розуміти так, що ви мене знаджуєте?

— На Бога, кузино, зовсім ні! Це ви мене знаджуєте.

— Я?!

— А хто ж іще? Нашу розмову вели ви, а я лише пасивно утримував її в заданому вами руслі. І саме ви спровокували мене на цю пропозицію.

Ізабелла ще більше розгубилася.

— Повірте, кузене, я й у гадці цього не мала.

Філіп пильно подивився їй в очі:

— Так-так. Ви й справді не лукавите.

— Я ж кажу, що ви помиляєтеся.

— Ні, кузино, все не так просто. Може, свідомо ви не збиралися провокувати мене, але десь у глибині душі вам дуже хотілося, щоб я запропонував вам своє кохання.

— Кохання, кажете? — мовила вкрай збентежена Ізабелла. — А вам не здається, що ви надто широко трактуєте це слово? Коханням не можна розкидатися направо й наліво. Але ви, схоже, освідчуєтеся в коханні всім жінкам, яких хочете звабити.

— Та ви, бачу, змовилися з Бланкою! — з невдоволеним зітханням зауважив Філіп.

Ізабелла всміхнулася:

— Тепер зрозуміло, чому ви так образилися на кпини Марґарити й Фернандо. У мене відразу виникла підозра, що ви спіймали у Бланки облизня.