Розділ XLV у якому Філіп стає боржником, а Ернан тим часом пиячить

Ернан також встав.

— Зараз буде бійка! — голосно повідомив він. — Двоє проти одного. Ну, нічого, невелика біда. Тримайтеся, государю, я йду на підмогу. Разом ми їх нараз укоськаємо… — І він кинувся до Філіпа.

Першою схаменулася Ізабелла Араґонська. Вона квапливо підвелася з крісла, швидкими кроками випередила Тібальда та Педро Оску і стала між ними й Філіпом.

— Вгамуйтеся, панове! — карбуючи кожне слово, промовила вона до Філіпових супротивників. — Ваше щире обурення трохи запізнилося. Вам належало б раніше стати на захист честі та гідності дами — коли дон Фернандо та Марґарита ображали відсутню тут Бланку. Кузина Наваррська сама напросилася, і не варто звинувачувати в усьому дона Філіпа. Зрештою, це його особиста справа, де він був і з ким він був. А ви, доне Фернандо… Я просто не розумію вас, відмовляюся розуміти. Бланка ваша рідна сестра, і хоч як би ви до неї не ставилися, вона все одно залишається вашою сестрою. Своїми вульґарними дотепами на її адресу ви передусім ображаєте всю свою сім’ю, а отже, і самого себе. Мені соромно, що в моєї сестри такий чоловік.

Марґарита й Фернандо зніяковіли під осудливими поглядами інших дам та сеньйорів, які поквапилися перекласти на них і свою частку провини за цей неприємний інцидент.

Філіп мимоволі замилувався Ізабеллою.

„Яка вона красуня! — розчулено подумав він, а поглянувши скоса на п’яного в дим ґрафа де Пуатьє, скрушно зітхнув: — І дісталася такому телепневі…“

— Доне Педро, — знов заговорила Ізабелла, владно дивлячись на ґрафа Оску. — Я старша дочка вашого короля. — Потім вона перевела погляд на ґрафа Шампанського: — Я ваша наслідна принцеса, доне Тібальде. І я наказую вам обом повернутися на свої місця. — Вона тупнула ніжкою. — Ну!

Тібальд де Труа і Педро Оска неохоче скорилися, всім своїм виглядом показуючи, що чинять так усупереч своїй волі і лише з поваги до жінки та принцеси.

Ернан де Шатоф’єр теж сів і плеснув по плечу віконта Іверо, що сидів поруч нього.

— Алярм відміняється, приятелю. Продовжимо наше змагання.

П’яно косячи очима, Рікард уважно пригледівся до Ернана і розгублено закліпав очима, видимо не второпавши, про що йдеться, та потім все ж невпевнено кивнув.

— От і добренько, — сказав Шатоф’єр і підняв черговий келих вина.

Тим часом Ізабелла підійшла до Філіпа і взяла його за руку.

— Кузене, ви не відмовите мені в одній маленькій послузі?

— Завжди радий вам служити, моя принцесо.

— В такому разі, побудьте моїм кавалером до кінця цього вечора. Сьогодні мій чоловік не в змозі подбати про мене.

— Вважатиму за честь, кузино, — ввічливо вклонився їй Філіп.

Ґраф де Пуатьє незадоволено завовтузився в своєму кріслі, але заперечувати не став, лише зажадав собі ще вина.

Філіп та Ізабелла відійшли в протилежний куток залу, подалі від обох компаній, і влаштувалися в м’яких кріслах біля невисокого столика. На якусь мить їхні ноги зустрілися, і Ізабелла з такою квапливістю відсунулася, ніби боляче обпеклась. На її щоках проступив рум’янець збентеження, а в красивих смарагдових очах спалахнули млосні вогники.