TextBook — Припиніть, безсоромнику! — обурено перебила його Бланка. — Негайно припиніть!
Цієї самої миті з Філіповою головою щось сталося — мабуть, далося взнаки випите в шлюбних покоях вино, — і вона геть замакітрилася. Через те він зовсім перестав думати над тим, що каже, і, відповідно, ще швидше зателіпав язиком:
— А чому „припиніть“? Чи не можна коротше: „припини“? Так буде різкіше, влучніше, вагоміше… і значно інтимніше. Що ти все викаєш та викаєш? Добре ще коли ми на людях, але сам на сам… Чорт забирай! Ти ж моя троюрідна сестричка. Навіть більше, ніж троюрідна, майже двоюрідна — адже мій дід і твоя бабця були двійнята. Близнюки до того ж. Ну, зроби мені ласку, любонько, називай мене на ти.
Бланка мимохіть усміхнулася. Ця пісенька була їй добре знайома. Щоразу підвипивши, Філіп з гідною кращого застосування наполегливістю починав допитуватись у неї, що ж заважає їм бути на ти.
— Ні, Філіпе, — рішуче похитала вона головою. — Нічого у вас не вийде.
— Ваша високість вважає мене недостойним? — їдко довідався Філіп. — Ще б пак! Ви ж, пані, дочка і сестра кастільських королів, а я — лише онук короля Ґаллії. Мій рід не такий знатний, як ваш, а мій предок Карл Байстрюк, як це видно з його прізвиська, був незаконнонароджений… Ха! Чорти лисі! Адже ж він і ваш предок! Ми обидва належимо до одного сонмища покручів…
— Філіпе!…
— Ми з тобою одного поля ягоди, люба моя, — вів далі він, чимраз дужче збуджуючись. — Ми просто зобов’язані бути на ти. І ніяких заперечень я не приймаю.
— Ну, а потім ви зажадаєте, щоб ми… зблизилися, так? — сказала Бланка. — Мовляв, якщо ми з вами на ти, то й наші стосунки, як ви висловлюєтесь, мають бути „на належному рівні“.
Філіп демонстративно ляснув себе долонею по голові.
— Ага! От у чім заковика! Не потерпайте, кузино, це легко виправити. Ми можемо спершу зблизитися і лише потім перейти на ти.
З цими словами він одним стрибком пересів з крісла на канапу поряд з Бланкою, ніби ненароком обняв її за стан і пригорнув до себе.
— Що ви робите, нахабо! — вигукнула Бланка, відчайдушно пручаючись. — Що ви…
— Як це що? Йду на зближення, — з незворушним виглядом пояснив Філіп, проте очі його гарячково блищали. Він відкинув з її лоба непокірне пасмо волосся і ніжно поцілував його. — От ми і зблизилися… Гм. Принаймні частково.
— Свиня! Нахаба!
— А ви нечема.
— Та невже?!
— А хіба ні? — вдав із себе здивованого Філіп. — За ким, світло душі моєї, я упадаю останні три тижні? Ясна річ, за вами. І що ж у відповідь? Мене не помічають! Ради кого я відіслав пана де Монтіні до Рима — шкода, що не до Пекіна? Зрозуміло, ради вас…
— Ах! — саркастично мовила Бланка. — Виявляється, це робилося виключно для мого щастя!
— Атож. Він відчутно заважав нашому коханню.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XLIV Рішучий штурм“ на сторінці 4. Приємного читання.