TextBook Тричі сходилися Філіп та Ернан в центрі арени і тричі, зламавши списи, розходилися ні з чим. Нарешті Філіп збагнув, що друг відверто піддається йому, і так розсердився, що в четвертій сутичці здобув над ним упевнену перемогу.
Хайме де Барейро без особливих зусиль вибив притомленого ґрафа Шампанського з сідла. Як і підозрював Філіп, єзуїтський покруч беріг свої сили для вирішальних сутичок.
А Тібальд де Труа, підводячись за допомогою зброєносця на ноги, скрушно промовив:
— Безбожникам сам чорт у поміч.
— Атож, монсеньйоре, — притакнув зброєносець.
— Якби я мав такого гарного коня, — правив своєї ґраф, — то й чорт йому б не зарадив.
— Атож, монсеньйоре.
— А в поетичному поєдинку ні кінь, ні чорт не зарадили б йому.
— Атож, монсеньйоре.
— Цей невіглас, мабуть, і двох рядків не стулить як годиться, — утішав себе Тібальд. — Де ж пак! Він, певно, і читати не вміє.
— Атож, монсеньйоре.
— Ні, ти тільки поглянь, що за ідіотська усмішка! Це ж треба бути таким бовдуром… От дідько! По-моєму, я здорово забився. Клятий покруч!…
Надійшов кульмінаційний момент змагань — в очному поєдинку Філіп та Хайме де Барейро мали визначити, хто з них стане переможцем першого дня змагань.
Філіп зайняв своє місце в кінці арени і зосередився. Заграли сурми, герольди почали верзти якусь нісенітницю про прекрасні очі, що буцімто з надією та нетерпінням дивляться на доблесних лицарів. Нарешті маршал-розпорядник дав сигнал на початок сутички, і супротивники чимдуж помчали назустріч один одному.
За якусь мить до зіткнення час для Філіпа немов сповільнився. Він рвучко підвівся на стременах і викинув уперед руку зі списом, цілячи ґрафові де Барейро прямісінько в забрало. Раптова зміна напрямку удару і ризикований, але бездоганно здійснений маневр на випередження зробили свою справу: вістря списа супротивника лише слабко чигиркнуло по Філіповім щиті, а сам Хайме де Барейро, втративши рівновагу, вилетів із сідла. А що одна його нога заплуталась у стремені, то він, непритомний, ще зо два десятки метрів проволікся по землі, перекидаючись з боку на бік, аж поки не зупинили його коня. Як потім з’ясувалося, в результаті падіння ґраф де Барейро отримав струс мозку і зламав праву ключицю.
Глядачі, від простолюдинів до вельмож, неначе збожеволіли. Навіть найзнатніші панове, забувши про своє високе положення, посхоплювалися з місць, несамовито аплодували і гучними вигуками вітали переможця, а захоплені дами зривали зі свого одягу прикраси і надсилали ці зворушливі подарунки Філіпові.
Головний герольд розпочав був щось говорити, та слова його потонули в загальному ґвалті. Тоді він глибше вдихнув повітря і, побуряковівши від натуги, заволав:
— Слава переможцеві, могутньому та грізному сеньйорові Філіпу Аквітанському!
На трибунах єзуїтофоби знов заповзялися лупцювати єзуїтофілів — цього разу вже від надлишку радощів.
Тим часом до Філіпа наблизилися маршали й зброєносці, допомогли йому спішитися, зняли з нього шолом, панцир та рукавиці і, під нескінченні здравиці та пишномовні вихваляння герольдів, провели його на поміст до наваррського короля. Дон Александр обняв Філіпа, розцілував в обидві щоки й урочисто промовив:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXXV Переможець турніру та його королева[36]“ на сторінці 5. Приємного читання.