— Знаєте, — саркастично промовив він, — я чомусь відразу запідозрив, що ви не мали наміру запросити нас на спільну трапезу.
— Боюся, монсеньйоре, — зауважив прецептор, — ви хибно зрозуміли мене. Мені та моїм людям було наказано знищити саме вас. До інших ваших супутників нам було байдуже. Навіть до вашого батька — хоча він наш лютий ворог.
— Он як! — сказав Філіп. — І чим я заслужив таку честь?
— Ви засуджені до смерті таємним судом нашого ордену. Ви не єдиний засуджений, але ви один з перших у нашому списку. Отож бережіться, монсеньйоре. Сьогодні вам пощастило, та нас це не зупинить. Якщо я залишусь живим, то докладу всіх зусиль, щоб довести цю справу до кінця. А якщо ні, вирок виконає хтось інший.
На Філіпове обличчя набігла краска гніву й обурення.
— Ваш мерзенний орден надто високої думки про себе! Хто ви такі, щоб судити мене?!
— Ми творці історії, — незворушно відповів Родріґо де Ортеґаль. — За нами майбутнє всього людства. Ми рука Господня на землі.
— Караюча, звісно, — іронічно докинув Філіп.
— І будівнича. Ми творимо історію людства і караємо тих, хто стоїть на нашому шляху, на шляху до прийдешньої всесвітньої єдності. І ім’ям цієї єдності, до якої ми прагнемо, суд нашого ордену засудив вас до смерті. Вас слід було знищити ще в дитинстві, але раніше ми недооцінювали небезпеку, що виходить від вас. Та останнім часом лінії вашої долі прояснилися…
— Я не циган, пане єзуїт, — знову перебив його Філіп. — І не вірю в долю. Я вірю у вільну волю і Боже Провидіння.
— Це неістотно, монсеньйоре. За всієї вашої вільної волі свобода вашого вибору обмежена багатьма чинниками, звідси і вимальовуються лінії вашої долі. І повірте, ці лінії, всі до єдиної, становлять смертельну загрозу для нас і для нашої мети. Іншими словами, що б ви не робили, ви будете лише шкодити нам у досягненні всесвітньої єдності.
— Тієї самої єдності, — криво посміхнувся Філіп, — яку ви вже встановили на території своїх областей? О, в такому разі не сумнівайтеся: я шкодитиму вам, бо, на моє переконання, ви несете світові не єдність, а загальне рабство і мракобісся. Ваше майбутнє — страшний кошмар; ви не творці історії, а її ймовірні могильники, а якщо ви і є чиєюсь рукою на землі, то не Господньої, а диявольської. Будьте певні — а якщо врятуєтеся, то так і передайте своєму господареві, — що я докладу всі зусилля, щоб стерти ваш орден з лиця землі. Я твердо переконаний, що цим я зроблю велику послугу всьому християнському світові і здійсню боговгодний вчинок.
— Ваші переконання гідні поваги, монсеньйоре, — відповів Родріґо де Ортеґаль. — Тепер я бачу, що ви справді серйозний противник. І дуже небезпечний. — Обличчя прецептора набуло колишнього непроникного вигляду. — Я сказав вам усе, що хотів.
Пізно вночі до Кастельбелло повернулися втомлені тамплієри й ґасконські лицарі, що переслідували Родріґо де Ортеґаля. Єзуїту вдалося відірватися від погоні.
А Філіп довго думав над тим, що сказав йому прецептор. Зрештою він вирішив не говорити про смертний вирок нікому, навіть Ернанові, якому цілком довіряв. І Ернанові — особливо.
„Якщо він дізнається про це, — так обґрунтував своє рішення Філіп, — то ходитиме за мною по п’ятах, не дасть мені спокою ні вдень, ні вночі. І головне — вночі… Ні, це буде занадто! Якось я й сам про себе подбаю“.
Розділ XXII Гріхопадіння Бланки Кастільської
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXI „Творці історії““ на сторінці 5. Приємного читання.