Розділ XIX Літо 1452 року в Ґасконі і в світі

Перше знайомство Філіпа з східними гостями не можна було назвати приємним. На другий день після приїзду між ним та боярином з почту князя Шуйського спалахнула сварка через одну панночку, фрейліну королеви Марії. Боярин повівся з дівчиною найнегіднішим чином: подарував їй двійко соболиних шкурок і зажадав, щоб вона тут же сплатила йому „натурою“. Одначе дівчина виявилася порядною, вона не хотіла втрачати незайманість ради якихось там соболиних шкурок; але, з іншого боку, і з шкурками їй було шкода розлучатися. Боярин був невблаганний: або те, або інше, тому панночка звернувся за допомогою до відомого захисника жіноцтва, Філіпа. Той узяв її турботи близько до серця: йому дуже сподобалася дівчина, а поза тим його до глибини душі обурила збоченість боярина, який зробив подарунок не з удячності за кохання, а навпаки — вимагав кохання в подяку за подарунок. У запалі праведного гніву Філіп обізвав його жалюгідною втіхою мужеложця — просто так обізвав, без усякої задньої думки, в його лексиконі це було однією з найуїдливіших образ, — і, як то кажуть, влучив у самісіньке око. Як з’ясувалося згодом, боярин, хоч і не був від природи гомосексуальним, свого часу ніжно дружив з юним царевичем, теперішнім царем, чия слабість до хлопчиків була загальновідома.

На думку про те, що чутки про його колишні гріхи дійшли аж до Ґаллії, боярин оскаженів. Замість чинно викликати Філіп на поєдинок, він негайно вихопив з-за пояса кинджал, з видимим наміром порішити свого кривдника на місці; його не зупинила навіть та обставина, що Філіп не мав при собі ніякої зброї. Добре що поряд був Ґабріель — він вступив з боярином у сутичку і, намагаючись вибити з його рук кинджал, зовсім ненавмисно проткнув його шпагою. Удар Ґабріеля виявився для боярина смертельним, і той сконав на місці.

Скандал видався на славу, і королю Роберові довелося докласти багато зусиль, щоб завадити князеві Шуйському надати цьому суто побутовому інцидентові реліґійне забарвлення. А архієпископ Тулузький свою чергову недільну проповідь цілком присвятив смертному гріху хтивості, в якій зокрема зазначив, що ні католику, ні православному не годиться поводитися з благородною дівчиною, як з дівкою продажною.

Злощасні соболині шкурки залишились у панночки, справжньої винуватиці інциденту, як компенсація за завдані їй моральні збитки, а сама вона, в знак вдячності за заступництво, подарувала Філіпові свою незайманість. У свою чергу Філіп, у подяку за порятунок життя, посвятив Ґабріеля в лицарі і подарував йому ще один маєток, а згодом, вже після повернення до Тараскона, надав його володінням статус віце-ґрафства, таким чином зробивши свого першого дворянина віконтом, і відповідно до цього титулу вручив йому сенаторську мантію.

Ґабріель був гордий і радий, як мале дитя. Він відразу ж написав батькам листа, знову запрошуючи їх до себе, і скріпив його своєю новою печаткою з ґрафською короною, а внизу поставив підпис: „Ваш люблячий син Ґабріель де Шеверні, віконт де Монторі, сенатор Беарну“. Правда, відповіді він так і не дочекався…

До Памплони ґасконці вирушили завчасно, оскільки дорóгою Філіп збирався завернути в Ортез, столицю свого Беарну, а відтак ще й прибути на святкування раніше від усіх своїх конкурентів — певна річ, за винятком Рікарда Іверо, який жив у Наваррі. Чутки про те, що віднедавна Марґарита серйозно захопилася своїм кузеном, не так турбували Філіпа, як будили в ньому здоровий дух суперництва. Етьєн де Монтіні, якого наприкінці травня Філіп відрядив до Памплони з таємною місією і якому, схоже, через сестру вдалося втертися в довіру до принцеси, у своїх секретних звітах повідомляв, що хоч Марґарита закохана у віконта Іверо, виходити за нього заміж не збирається, а дедалі більше схиляється до думки про необхідність шлюбного союзу Наварри з Ґасконню. Завдяки Монтіні, Філіп був у курсі всіх значних подій при наваррському дворі, та іноді його розбирала досада, що в своїх звітах Етьєн лише побіжно згадує Бланку. А проте, він не наважувався вимагати подробиць, побоюючись признатися самому собі, що Бланка, як і раніше, дуже дорога йому…

За кілька днів до від’їзду сталася подія, внаслідок якої чисельність ґасконської делеґації скоротилася майже на третину, — виявилося, що Амеліна вагітна. За інших обставин Сімон де Біґор тільки б радів цій звістці, але зараз його можливу радість затьмарювали болісні сумніви: від кого ж у Амеліни дитина — від нього чи від Філіпа? Він загрожував їй і навколішки благав признатися, чиє дитя вона носить під серцем, і трохи заспокоївся, лише коли Амеліна взяла за свідків падре Антоніо та ще одного тарасконського священика і, поклавши руку на Євангеліє, поклялася всіма святими та честю всього роду, що ця дитина — від нього.

У приступі жорстоких докорів сумління Філіп і Амеліна вирішили, що надалі вони любитимуть одно одного лише як брат та сестра, і поспішили повідомити цю втішну звістку Сімонові. Ґастон д’Альбре скептично поставився до їхнього квапливого рішення, правда, не заперечував, що ця обітниця братсько-сестринської любові має непоганий шанс протриматися принаймні до закінчення памплонських свят — хоча б тому, що Амеліна, у зв’язку з її станом, залишається в Тарасконі.

Разом з Амеліною мусили лишитися й інші ґасконські і каталонські дами, оскільки в герцоґа та Філіпа жінок не було, а Ґастонова дружина також чекала дитину, і отже, нікому було очолити жіночу частину делеґації. Так постановила терміново скликана сімейна рада, більшість на якій належала молоді. Філіпові кузени різного ступеню кревності з рідкісною одностайністю вхопилися за можливість позбутися своїх дружин, щоб досхочу порозважатися при відомому своїми знадами наваррському дворі.

Таке безсердечне з боку чоловіків рішення, що невимовно засмутило всіх дам, згодом обернулося великою удачею, мало не даром Провидіння, позаяк на шляху до Памплони поїзд ґасконців зазнав нападу…