Розділ XVIII у якому з’являється ще один герой нашої повісті

Марґарита була дівчина кмітлива і миттю збагнула, що значить це „після“ й кого воно стосується.

„Чортяка! Він уже заграє з Бланкою“.

— Ще б пак, — сказала вона, стріливши в кастільську принцесу насмішкуватим поглядом. — Для люблячого брата в усьому світі не знайдеш жінки кращої за сестру.

Бланчині щоки спалахнули яскравим рум’янцем.

Монтіні лицемірно потупив очі, майстерно зображаючи збентеження.

І лише Матільда прийняла все за чисту монету.

— Я теж люблю братика, — з чарівною наївністю відповіла вона. — Дуже люблю.

Щоб приховати свій сміх, Марґарита зайшлася нервовим кашлем.

— Знаю… знаю… Ти рада, що він приїхав?

— О, пані, я така щаслива! — Матільда підхопилася з подушки і поцілувала Етьєна в щоку. — Я дуже щаслива знову бачити його.

— Ваша сестра, пане де Монтіні, справжнє чудо, — сказала наваррська принцеса. — Я її дуже люблю.

— Я також, — з несподіваним запалом додала Бланка.

Марґарита отетеріла.

„Отакої! — подумала вона. — У хлопця залізна хватка. І як вправно він з цим упорався! У нього точно є досвід знаджування дівчат, до того ж чималий… Оце так Бланка! Виходить, он які чоловіки ваблять нашу скромницю — ловеласи, розпусники, спокусники… А в мого дорогого кузена потроху прорізаються ріжки… Тьху, тьху! Тільки б не наврочити…“

— І що ж привело вас до Памплони? — спитала вона в Етьєна.

— Здебільшого бажання побачитися з Матільдою, — відповів Монтіні. — А тут ще й випала слушна нагода.

— Яка?

— Пан герцоґ відрядив до государя батька вашого посла, пана де Канільо, для проведення якихось переговорів. Я зголосився супроводжувати його, оскільки це збігалося з моїм давнім наміром відвідати сестру.

— А що заважало вам самому приїхати, і то значно раніше? Цілий рік Матільда з нетерпінням чекала вас, а натомість одержувала листи, в яких ви сповіщали, що затримуєтеся.

Етьєн видимо зніяковів і промовчав.