Розділ XII Шлюб — справа державна

— Твоя правда, Філіпе, — в голосі його чулося полегшення. — Даруй, що я піддав тебе цьому маленькому випробуванню, але мені дуже хотілося з’ясувати, чи розумієш ти, на який непевний ґрунт стаєш, претендуючи на ґалльський престол, і з якою обережністю тобі належить обирати союзників. Отже, вирішено — Марґарита Наваррська.

— Так, батьку. Я одружуся з нею.

— Гм… Тільки не тішся передчасно. Їй цілком стане норову відмовити тобі.

— Навіть незважаючи на ґалльську корону, яку я запропоную їй укупі зі своєю рукою та серцем?

— Навіть незважаючи на це, — підтвердив герцоґ. — Марґарита владна й честолюбна, цього їй не бракує. Проте, як мені відомо, її честолюбство не безмежне, як у тебе, воно задовольняється існуючими межами маленької Наварри. Рік тому Хайме Араґонський просив руки Марґарити для свого сина, та вона навідсіч відмовилася, дарма що цей шлюб обіцяв їй значно більше, ніж просто королівську корону в майбутньому. Як тобі, певно, відомо, принц Педро вельми інфантильний молодик і зовсім не цікавиться державними справами, тож одного чудового дня Марґарита могла б стати єдиновладною правителькою Араґону. Але не захотіла цього.

— І який ваш план? — спитав Філіп. — Адже у вас є план?

— Певна річ, є. Я напишу королю Александрові конфіденційного листа, отримаю від нього попередню згоду на ваш шлюб (а що він з радістю вхопиться за нашу пропозицію, я не сумніваюся), і ми таємно від принцеси приступимо до укладання шлюбного контракту — три місяці, гадаю, буде досить. А у вересні, на святах з нагоди дня народження Марґарити, ти вже докладеш усіх зусиль, щоб вона, дізнавшись про нашу домовленість з її батьком, і в гадці не мала заперечувати проти вашого шлюбу. Ти в мене досвідчений спокусник, тож тобі й карти в руки. Будемо сподіватися, що ти не схибиш.

— Будемо сподіватися, батьку. — Філіп усміхнувся тією особливою усмішкою, якою він завжди всміхався, передчуваючи чергову любовну пригоду. Проте ця усмішка призначалася зовсім не далекій Марґариті, а близькій та рідній Амеліні…