Розділ XII Шлюб — справа державна

— Отож-то й воно. Відколи помер принц Рікард і Марґарита стала наступницею престолу, дон Александр майже щомісяця отримує дуже заманливі пропозиції — і всі їх відхиляє. Попервах він чинив так з власної ініціативи, мовляв, його дочка ще мала, нехай підросте трохи, а потім вже затялася сама Марґарита: не хочу, каже, заміж, і квит — видно, ще не нагулялася досхочу. Щоразу, коли батько заводить з нею розмову про її можливе одруження, вона влаштовує йому бурхливі сцени — то з криками та лайкою, то зі сльозами — в залежності від настрою. Коли ж король пробує наполягти на своєму, Марґарита геть скаженіє, влаштовує істерику і вчиняє справжній погром, трощачи все, що підвертається їй під руку.

— Оце так-так! Я чув, що за вдачею Марґарита не янгол, проте не думав, що вона суща фурія.

— Можеш не сумніватися, фурія ще та. Зокрема тому король і мріє чимшвидше віддати її заміж, сподіваючись, що тоді вона вгамується. — Герцоґ скептично усміхнувся. — Блаженний, хто вірує. Особисто я вважаю, що цьому вже нічим не зарадиш. Марґарита вдалася в свою матір не лише вродою, а й характером — така ж невгамовна і сварлива, примхлива та норовиста, без скандалів просто жити не може, як риба без води. Взяти хоча б останній її вибрик.

— Який?

— Ну, з Інморте.

— З Інморте? — перепитав Філіп. — А що між ними сталося?

Герцоґ здивовано підвів брови:

— Хіба ти нічого не чув?

— Та начебто нічого… А втім, ні, таки чув. Кажуть, у березні наваррський король посварився з ґросмейстером єзуїтів… Отже, і тут не обійшлося без Марґарити?

— Ясна річ. Останнім часом жоден гучний скандал у Наваррі не обходиться без її участі. А цей був особливо гучний. Далебі, дивно, що ти так мало чув про нього.

— Тоді я був на війні, — коротко відповів Філіп.

— Атож, — погодився герцоґ. — Якраз тоді ти воював в Андалусії. — Раптом він хитро примружився і додав: — Бої, а в часи затишшя — гарненькі мавританочки. Де ж там було прислухатися до пліток!

Філіп почервонів.

„Отакої! — зачудовано подумав він. — Ґастон-другий знайшовся! Дивина, та й годі…“

— А щодо скандалу, — герцоґ знову прибрав серйозного вигляду, — то трапився він унаслідок того, що Інморте попросив у дона Александра принцесиної руки. Для свого сина, певна річ.

— Для Хайме де Барейро?

Герцоґ ствердно кивнув:

— Ґросмейстер звернувся до короля з цією безглуздою пропозицією під час офіційного прийому, в присутності багатьох блискучих вельмож і, що найприкріше, у присутності Марґарити. Дон Александр, звісно, був обурений…

— Ще б пак! Я честь — поріднитися з самим Вельзевулом.

— Не в тім річ, Філіпе. Досі наваррський король лояльно ставився до єзуїтів, чого я особисто не схвалюю. Проте він, як тобі, мабуть, відомо, вельми побожний і благочестивий.