Розділ XII Шлюб — справа державна

— Цей шлях для мене неприйнятний, — рішуче промовив Філіп.

— Я так і думав. — Герцоґ важко зітхнув і продовжив: — Наш рід могутній, він наймогутніший серед усіх ґалльських родів, проте нам буде не до снаги протистояти можливій спілці Провансу, Савойї та Ланґедоку. Отже, нам потрібні могутні союзники, щоб за своєю силою ми могли зрівнятися з об’єднаною міццю цієї трійці.

— І тоді рівновага миттю порушиться на нашу користь, — зауважив Філіп. — Я певен, що в цьому разі герцоґ Савойський і частина ланґедокських ґрафів перекинуться на наш бік.

— Поза будь-яким сумнівом, так воно й буде. Герцоґ Савойї, як мені відомо, не в захваті від людських якостей молодого ґрафа Прованського, і я розглядаю їх союз лише гіпотетично, як найнесприятливіший для нас варіант. Далі, віконт Ґотійський. Він та герцоґ Савойський — дві ключові фіґури у прийдешній грі, і від їх позиції залежатиме результат усієї партії. А їх позиція, у свою чергу, залежатиме від нас, зокрема від того, як вдало ти вибереш собі дружину — майбутню королеву Ґаллії. Для цієї ролі якнайкраще годилися обидві кастільські принцеси, особливо старша, Бланка, — адже вона ще й ґрафиня Нарбоннська. На жаль, не склалося… А вісім років тому король Араґону зробив мені дуже привабливу пропозицію. Таку привабливу, що з мого боку було справжньою дурістю відхилити її. Навіть не дурістю, а чистісіньким самодурством… Втім, годі про це! Хто давнє пом’яне, той лиха не мине.

Філіпові дуже хотілося знати, чому батько так журиться через те, що колись відмовився назвати старшу дочку Хайме III своєю невісткою. Проте він бачив, що зараз герцоґ не схильний вдаватися в деталі, а тому стримав свою цікавість, відклавши з’ясування цього питання до кращих часів.

— Що було, те спливло, батьку. Коли вже на те пішло, я теж не безгрішний. Мій перший шлюб не можна назвати вдалим, і ваші докори того пам’ятного дня були образливі за формою, але справедливі по суті. Тоді я був нестямно закоханий і вчинив як звичайна людина, а не як державний муж, не замислюючись над наслідками свого вчинку. Друзі намагалися напоумити мене, навіть Ернан, і той мусив визнати… — Філіп не закінчив свою думку і махнув рукою, ніби відганяючи від себе сумні спогади та важкі думи. — Але зараз, — твердо продовжував він, — я вирішив обрати собі дружину, виходячи суто з державних міркувань, керуючись інтересами всього нашого роду.

— Ось виходячи з таких міркувань, — з готовністю відгукнувся герцоґ, — я пропоную на твій розгляд два варіанти: або шлюбний та політичний союз з могутньою європейською державою, або шлюб з багатою спадкоємицею, який дозволить нашому родові стати не просто найвпливовішим, а й домінуючим у всій Ґаллії.

— Багата спадкоємиця, це Марґарита Наваррська? — здогадався Філіп.

— Так, вона, — ствердив герцоґ. — Дочка Александра Десятого.

— Гм… Кажуть, дика штучка.

— І дуже вигідна для нас партія. З усіх поглядів вигідна. Проте…

— Проте, — жваво підхопив Філіп, — з доброчесністю Марґарити… як би це сказати попристойніше?… словом, не все гаразд.

— Ти також не чернець, сину мій, — з добродушною усмішкою парирував герцоґ. — Гадаю, що спадок — ціле королівство, хоч і невелике, — дає нам вагомі підстави для поблажливості. Наразі мене турбує не сумнівна цнота наваррської принцеси, а деякі інші особливості її характеру.

— А саме?

— Те, що ти сказав. Вона дика штучка.

Філіп самовпевнено осміхнувся:

— Ну, це вже мій клопіт. Я їй швидко кігті обламаю.

Герцоґ похитав головою:

— Не так все просто, Філіпе. Щоб обламати їй кігті, як ти висловлюєшся, слід щонайперше одружитися з нею. А з цим якраз і може виникнути заминка.

— Так, справді, — мовив Філіп, куйовдячи своє золотаве волосся. — Кажуть, що Марґарита й думати не хоче ні про яке заміжжя, а королю бракує рішучості своєю волею примусити її до одруження.