Розділ «LIV»

— Iдiть ви до бiса… — роздратовано промовила вона. — I не збивайте мене. З острахом бачила, що моя спiвпраця з «Волею» поглиблюється. Точнiше — спiвпраця з конкретними людьми, якi можуть усе i для яких не iснує бар'єрiв. Я влазила у цю трясовину i розумiла, що видертися потiм з боргiв та зобов'язань перед ними буде неможливо.

— I це тепер уже було наче як для нього, — продовжив я думку. — Вам особисто це вже не приносило нiякої користi, натомiсть самi ви мали балансувати на краю прiрви, аби не загримiти туди. Вiдтепер уже все це робилося тiльки для Чумака.

— Дiйсно, — згодилася вона. — Тiльки чому ви на цьому наголошуєте?

— Хочу допомогти вам. Хочу сказати, що розумiю, чому у цiй ситуацiї вас так обурила його поведiнка. Поведiнка Андрiя.

— Яка по… Що ви маєте на увазi?

— Я маю на увазi його несподiване нове захоплення — дiвчину на iм'я Iрина.

— Ви що, марите?! — вигукнула Свiтлана. — Яка ще дiвчина? У нього нiкого не було! Хто-хто, а я знала би про це.

— А ви i знали. — Я подивився на неї, намагаючись вловити момент, коли її акторська гра дасть збiй. — Усе ви знали. Тому й втрачаєте зараз витримку. I вам важко було дивитись, як саме тодi, коли ви ризикували, витягаючи його з халепи, вiн захопився Iриною Коваленко, письменницею-початкiвкою з Рiвного. Такий поворот був для вас несподiваним i ви розгубилися, не знали, як дiяти. Ви їздили до Рiвного, знайомилися з нею, брали iнтерв'ю, у якому дiвчина, розвiсивши вуха i захмелiвши вiд щастя, розповiдала усе що треба й не треба, у тому числi про спонсора, який допомiг надрукуватись. А потiм наводили довiдки про цю людину, маю на увазi Iллю Максюту з «Волi народу» чи то з Мiнфiну, як вам бiльше до вподоби. Я ж знаю про це. Не варто брехати, я попереджав.

Свiтлана мовчала, витягши з пачки ще одну цигарку, i думала. А я продовжував:

— Вам i тут пощастило. Максюта, попереднiй коханець Iрини, доволi високого рангу чиновник, задiяний у фiнансових сферах. Iрина зустрiчалася з ним бiльше року. Саме завдяки йому молода, i будемо вiдвертi — позбавлена таланту письменниця, надрукувала кiлька книжок, якi нiхто й нiколи не читатиме. I нехай цей чиновник не був першим номером у партiйнiй iєрархiї «Волi», як i його посада, не найвища у Мiнфiнi, для вас цього виявилося достатньо. Ви вирiшили перевести стрiлки на Iрину.

Очi Свiтлани зустрiлися з моїми i вона вже набрала повiтря у груди, аби щось вигукнути, та я мiцно схопив її за руку, не дозволяючи цього. Машина завиляла по дорозi з боку у бiк, на щастя вiльнiй вiд зустрiчних. Менi також тепер важко було зупинитись.

— I вашi боси з вашої ж легкої подачi миттєво встановили колишнi i теперiшнi зв'язки Iрини Коваленко! Можливо, що її можновладний, але нещасливий залицяльник, сам того не знаючи, дiйсно фiгурував десь колись навколо секретних механiзмiв, якi завдяки письменницькiй фантазiї зумiв угадати Чумак. I для хазяїв ваших картина стала зрозумiлою: Максюта, заволодiвши якимось чином iнформацiєю про вiдмивання грошей, розповiв усе своїй молодiй коханцi. Вона ж потiм, закохавшись у Чумака, розповiла це письменнику, що вiн використав у книзi, гарно заробивши на цьому. Ось як завдяки вашому втручанню зрозумiли ситуацiю вони. А мафiя кругом i за усiх часiв дбає про чистоту своїх рядiв. Тому Iрина тут же зникла, аби розповiсти усе, що знала й чого не знала, i вивести на чисту воду свого колишнього спонсора. Зник i Максюта. Чумаку ж фактично нiчого не загрожувало — його лiквiдацiя тепер не мала сенсу i могла лише кинути тiнь на партiю. А от ви, компетентна у перипетiях внутрiшньопартiйного життя «Волi», одразу ж розповiли усе Чумаку, у власнiй iнтерпретацiї, зрозумiло, залякавши його так, що вiн миттєво зiбрався ховатися просто серед очеретiв! Навiть курити кинув отак рiзко. Скажете, нi?

У поглядi Свiтлани була неприхована ворожiсть. I я знав, що на правильному шляху.

— Ви добре все розрахували. Це був воiстину шаховий хiд! Одним ударом ви розв'язували для себе стiльки проблем! Насамперед, вiдвiвши загрозу вiд себе, одночасно лiквiдували суперницю. Надiйно i назавжди! Далi отримували у залежнiсть дорогу вам людину, тобто Чумака, влаштовуючи йому схованку. Це головне. А скiльки побiчних ефектiв! Ви ж стаєте украй потрiбною людиною для ваших негласних босiв, адже допомогли «розкрити» механiзм зради i подарували їм обох винних. Та й сама подальша поява Чумака у «живому» станi — те, у чому кровно зацiкавленi вашi боси, адже саме на них «вiшає» спiльнота його загибель, а у них зараз i без того нелегкi часи. Крiм цього, при появi живого Чумака для них вiдкриваються отi перспективи реваншу, про якi ви щойно розповiдали. До того ж, завдяки цiй карколамнiй комбiнацiї ви отримуєте монополiю на сенсацiю — таємниче зникнення i дивовижну появу Чумака, адже ви — вiдома журналiстка i Чумак зник не назавжди! I вже насамкiнець, коли ви «подаруєте» дивом врятованого класика суспiльству, ваш рейтинг зашкалюватиме! I його, до речi, також, за що вiн знову-таки буде вам зобов'язаний.

— Замовкнiть, я не хочу слухати цiєї маячнi! — вигукнула Свiтлана. — Я не пiдставляла дiвчину! Не робiть з мене злочинниці! Їй самiй треба було думати головою, а не чимось iншим, i вчасно розбиратися зi своїми пристаркуватими кавалерами. Я лише використала це у власних iнтересах. Однаково вже усе сталося, i я не могла нiчого вдiяти! Взагалi усе це дiйшло до мене випадково! Я вам розповiм…

— Не варто, — зупинив її я. — Менi це абсолютно не потрiбно. Пiдставляли чи нi, в даному випадку це не пiдлягає доведенню. Хай хто вашi свiдки, я не повiрю. Тим паче, у тому, що ви людина розумнiша i пiдступнiша, анiж здаєтеся, я переконався. Не здивуюся, якщо i напад на мене був з вашою участю. Ви знаєте багато, дуже багато. З таким багажем iнформацiї я б особисто боявся ходити. Гадаю, вам стало вiдомо щось про «собачi» справи на рiвнi Мiнфiну. Знову склалася ситуацiя, вигiдна для вас, коли купа впливових людей шукає пса, не знаючи якого, але причетного до великих грошей. А тут раптом детектив, що цiкавився Максютою, брат якого, будучи власником ветеринарної клiнiки, допомагав свого часу ховати коди банкiвських рахункiв у такий оригiнальний спосiб, знаходить собаку i береже його, наче зiницю ока. Як же ним не зацiкавитися? Не здивуюсь, якщо цю iнформацiю пiдкинули їм саме ви. Адже вiдтепер те, що Мажор у мене, вас не дуже влаштовувало. Точнiше кажучи — зовсiм не влаштовувало! Органiзовуючи отой «театр речових доказiв» на «Бермудах», ви знали, що Зварич, друг Чумака — єдиний, хто мiг би упiзнати пса, виїжджає з країни. Тому й не боялися за такий варiант. Чумак же розповiв вам про це, вважаючи людиною, якiй можна довiрити таємницю друга. I ви це використали з лихвою. Тiльки-от ситуацiя повернулася по-iншому. Поїздка Зварича «накрилась». А я знайшов Мажора. I це почало загрожувати вашим планам, що ви i намагалися виправити, вiдрядивши чотирьох головорiзiв проти мене. Проте пса я однаково встиг показати Михайловi. А ви явно загралися i втратили обережнiсть.

Цього разу вона не промовила нiчого, тiльки глянула з-пiд лоба.

— Мене не наймали для розшуку Iрини Коваленко, — продовжував я. — Мене цiкавить ваша участь у зникненнi Чумака. Саме для цього ви i розiграли, здавалося, абсолютно безглузду виставу з «Бермудами». Тiльки на перший погляд безглузду. Кому ж як не вам знати, що наше суспiльство, оту юрбу, рефлекс якої — розвiшувати вуха, можна переконати i у значно абсурднiших речах. Головне, щоб була сенсацiя. Звiсно, почувши таке уперше — майже усi посмiхнуться, мовляв, от що придумали: зник на мiсцевих Бермудах, а потiм дивом з'явився! Тут щось не чисто! Щось приховують, а нам пудрять мiзки. Але кому, як не вам, знати психологiю юрби! I вам прекрасно вiдомо, що почувши таку нiсенiтницю вдесяте, наш пересiчний не тiльки вiритиме, а ще й гордитиметься, що i у нас тепер є справжнi Бермуди, зводячи це у ранг мало не нацiональної гордостi, одинадцятого природного дива. Усе це ви, тонкий психолог натовпу, знали наперед. Тому й влаштували «театр декорацiй» у володiннях Васi Венцеля. Гадаю, саме ви умовили Чумака облишити iдею з очеретами i чекати вас у схованцi на «Бермудах», вiдомiй лише вам двом, звiдки й мали його забрати до надiйнiшого мiсця, пiдготовленого вами ж. Ви, кiнолог-любитель зi стажем, добре знали, що бiдолашний Мажор, кинутий у незнайомiй мiсцинi, ще довго ошиватиметься навколо куртки свого померлого господаря i свiдчитиме про мiсце зникнення непоступливого письменника, який так i не пiддався на вашi умовляння залишити на мiсцi джип, котрий, очевидно, надто дорогою цiною йому дiстався. Покинути Джая ви навiть не наважилися запропонувати. Тому й знайшли йому двiйника, адже добре розумiли, що розкрити таку пiдставу практично неможливо. А щось важливе має залишитися на мiсцi зникнення письменника, щоб надiйно тримати слiдство у цiй точцi до пори до часу. Та й «з'явитися» за пiвроку Чумак мiг на тих самих «Бермудах», якщо не знайшлося б якогось вдалiшого варiанту. Тим паче, там вiн вже пропадав, i фермер, до якого поступово дiсталося слiдство, мав би це пiдтвердити.

Здавалося, Свiтлана вже не чула, про що я. А можливо, їй просто було не цiкаво, адже розповiдав те, що не було для неї таємницею.

— Тiльки от сталась одна несподiванка. Вася Венцель, цiкавий, як на письменника типаж, рiдко заглядав у телевiзор, ще рiдше у газети. А художнiми книжками не цiкавився узагалi. Тому й сенсацiя зникнення найвiдомiшого письменника якимось чином пройшла повз його увагу. Та й у колах, де обертався Василь, таку новину не обговорювали. Нузник якийсь там, то й зник… Тому й загальмувало слiдство на базi «В'юнище», а не там, де розраховували ви. Тож довелося вам вносити корективи, адже у подальшому Чумака якось потрiбно було повертати! I ви, заручившись пiдтримкою своїх негласних босiв, розгорнули нову кампанiю з його розшуку, яка, так сталося, загребла i мене. Факт зникнення Чумака саме на «Бермудах» було встановлено. Усi подальшi деталi в принципi значення не мають. Я довiв вашу причетнiсть до привласнення i використання документiв загиблого єгеря Василя Замостяка, до купiвлi Мажора, i пiдкинення фiктивних речових доказiв на болотi бiля ферми Венцеля. Встановив номер телефону Чумака, яким вiн зараз користується, i його безпосереднiй зв'язок з вами. Ось ключовi моменти слiдства. I якщо б ви заперечили усе мною сказане i вiдмовилися б спiвпрацювати, я просто передав би цi докази своїм колишнiм колегам. Це однозначно трактувалося б як свiдоме заплутування слiдства, щонайменше. I повiрте, у системi знайдеться не один охочий довести це до кiнця, адже успiшне фiгурування у такiй резонанснiй справi — добрий шанс для кар'єри. Мало б вам не здалося. А Чумак… Далi його розшук був би справою часу. Вiн «засвiтився» б з номером або ви самi вивели б на нього. Або ж, позбавлений можливостi контактувати з вами, вiн вилiз би сам.