Розділ «L»

Сергiй Нечипір, власник ветеринарної клiнiки.

Оце вже було бiльш нiж цiкаво.

— А навiщо його викрадали? — проковтнувши, запитав я.

— Навiщо… Я так собi мислю… Ну, це має бути пов'язано якимось чином з розбiрками у Мiнфiнi i арештом Ярмоленка.

— Рiк тому? — здивувався я.

— Рiк тому. — Тодi ж усе зависло. Iвашкевич втiк. Грошi не повернули. Судова справа тягнеться досi. Нещодавно Ярмоленко, кажуть, дав покази. Виявляється, капсулу з кодами рахункiв Iвашкевич, на якому офiцiйно висить звинувачення в органiзацiї усього цього, зашив пiд шкiру одному зi своїх псiв. А був вiн любитель, цiлу псярню тримав. Як чкурнув Iвашкевич — пси невiдомо куди подiлися. Гадаю, дехто, хто був при справах, одразу почали за ними полювати. Нашi вже пiзнiше дiзнались. Але факт, що пошуки тривають i досi, iнакше грошенята хтось давно привласнив би. Так от, видно хтось якимось чином вийшов на ветеринара цього — Нечипора. А той почув небезпеку i звернувся до органiв. Там цiлу операцiю органiзували — дали викрасти, хотiли подивитися, на кого виведуть. Хрiн там вивели…

— А чому саме цього ветеринара? Вiн що, зiзнався у тому, що зашивав капсулу?

— Не знаю, — розвiв руками Прокопчук. — Але якщо взяли його в «оборот», то очевидно, чимось зацiкавив. Тут ще й iнший зв'язок є. Нечипір цей — двоюрiдний брат одного клерка, який також працював у Мiнфiнi i зник за незрозумiлих обставин тоді ж. Досi нiхто не знає, де вiн.

— А прiзвище як? — тамуючи хвилювання, запитав я.

— Прiзвище… Зараз… Максюр, здається. Чи Максюрко? Нi, ну, щось схоже. Та яка рiзниця? Той Максюр чи хто вiн там такий, кажуть, не мiг мати доступу до цих механiзмiв. Але… Хто їх зна. У тiй «кухнi» сам чорт ногу зломить.

«Максюта, — подумки промовив я. — Максюта». Он воно як. Тепер i цей бiк справи вiдкривався передi мною, якщо не в усiх деталях, то принаймнi загально. I головним висновком, хоч як дивно, було те, що я все-таки на правильному шляху.