Розділ «L»

Я запитливо глянув на Валентина, той лише заперечливо похитав головою.

— Це майор Прокопчук з нашого обласного вiддiлу, — пояснив я. — Слiдчий у Чумаковiй справi.

Одночасно гiсть витяг службове посвiдчення i показав охоронцевi. Валентин неохоче пiдвiвся i перейшов до протилежного кутка зали.

— То що сталось? — ховаючи посвiдчення, запитав майор. — Яка причина панiки?

– Їхав, їхав, — пояснив я, — i побачив майора Прокопчука у Вишгородi, тобто у безпосереднiй близькостi вiд мiсця подiй. Здивувався, зателефонував йому, а вiн повiдав, що зараз у Києвi, отримує «пiлюлi» вiд начальства. Цiлком закономiрно виникла пiдозра, що його перебування тут пов'язано iз Чумаковою справою. А я також нею займаюся, причому зi згаданим добродiєм маю джентльменську угоду щодо обмiну iнформацiєю. Отака ситуацiя. До панiки, звiсно, далеко, але й для повного спокою вже пiдстав не достатньо.

— Ну-ну… — з розумiнням кивнув Прокопчук. — Гаразд. Iнформацiї у справi не з'явилось. Їздив дiйсно до Києва. На зворотньому шляху довелось такий гачок зробити. Завершити паперовi нюанси з мiсцевими пiсля наших спiльних дiй i… теми з колегами завжди знайдуться, коли є бажання посидiти.

— Зрозумiло, — кивнув я. — Але яка потреба при цьому вводити в оману iншого колегу? Пробачте, звiсно, що набиваюсь у такi…

— Припини, га? — попросив майор. — Оце я маю по телефону жувати нюанси своїх подорожей? Поїздка — вона, як така, дiйсно до Києва за «орденами». Ось головне. Усе решта — деталi, не вартi уваги. А якби я ще бабу зняв i застряг iз нею десь на добу, то також мав би тобi це пояснювати?

— Гаразд, мої вибачення. Бiльше запитань не маю. Не хочу затримувати.

— Толю… — скривився Прокопчук, озираючись. — Гос-споди… Дiвчино! Пiдiйди, будь ласка. Нам по «соточцi» налий, сонечко. За мiй рахунок. Хоча менi вже наче й вистачає…

Останнє адресувалось менi.

— За кермом, — розвiв руками я. — I роботи вдосталь. Так що пробач.

— Добре, добре, це все вiдомо… — замахав руками майор. — Нiчого тобi не станеться. По сто можна. Щоб стосунки не зiпсувались через таку херню. Ти краще послухай мене. Оце я тобi завтра-пiслязавтра збирався сказати.

Дiвчина поставила перед нами два келишки, i мiй спiврозмовник пiднiс свiй, запрошуючи мене. Я без задоволення перехилив горiлку i взявся за виделку.

— Так от, шановний, взяли ваших кривдникiв. Я вас вiтаю. I поїздка моя до столицi частково була пов'язана з цим.

Я мовчав i дивився на нього.

— I тепер знову ж таки у зв'язку з такою подiєю, я матиму до вас конкретну справу. Доведеться провести упiзнання.

— Не буде упiзнання, — вiдрубав я. — У масках вони працювали. Хапанули ви, хлопцi, якихось лохiв, а тепер робитимете цапами-вiдбувайлами… Знайома процедура. Бог у помiч! Тiльки без мене.

— Отак-от, — несподiвано розплився у широкiй посмiшцi Прокопчук. — Щойно з нашого лайна вилiз, ну, якихось кiлька рокiв, а уже стiльки гонору… Скажи, якi ми тепер… Приватне агентство, чисто працюємо… Елiта! Але упiзнання провести таки доведеться! Можна просто зараз. А протокол прийдеш писати потiм. I тодi уже пляшка з тебе!

Вiн полiз до кейса i витяг звiдти пластмасову коробочку.