TextBook — Поясни... Якщо можеш, звичайно... — попросила жінка.
— Внизу є те, що намальовано на картині.
Зоряна прикусила нижню губу. Теж уперше таке побачив суддя. Ну точно, як він, коли ще не вмів приборкувати емоції.
— Стає цікаво, — сказала.
— Мені теж. Бо я сьогодні сидів там на подушках у масці, яку на мене натягнули, і розмовляв з людиною теж у масці. Розумієш, на картині намальований я! Подивись!
Зоряна придивилася до полотна. Справді. Риси Яреми пробивалися крізь тьмяне освітлення.
— Я нічого не розумію, — розвела руками диво-жінка.
— Я теж. Я думав, ти мені підкажеш, хто ці люди.
— Я їх ніколи не бачила. Але... — Зоряна на мить запнулася...
— Але?.. — підігнав її Ярема.
— Я думаю, вони добре знають, хто я... І про наші стосунки... Бо інакше я б ніколи не купила цієї картини...
Лавник заходив по залі. Підійшов до картини.
— Містика якась! — випалив. — Я не можу її відчути. Не можу!.. Ні їх, ні картини, ні... тебе, — вкусився за язик.
Зоряна, як завжди, дипломатично вдала, що все нормально.
— Ти боїшся? — раптом запитав її Ярема.
— Ні, — вона підійшла до нього і поцілувала в губи. Сама. Вперше. — Мені цікаво. Страшенно!..
Лавник витріщився на неї, наче на примару. Не через поцілунок, який силою своєї енергії блискавкою пробігся по його тілу, поперевертав і порозбуджував усе в ньому. А через відчуття небезпеки, що разом з поцілунком уселилося в нього... В цьому треба дуже, дуже ретельно розібратися. Ярема Сильвестрович — спец у справах, що стосуються прихованого впливу, тому поки що з його голови виповзали два варіанти відповідей: або він послабшав, або Зоряна небезпечна. Так казав розум. Інакше думали емоції, які мали ще більший вплив на те, що твориться з людиною, але... Емоції завжди були зрадливими. Дев'яносто відсотків знань, що десятиліттями здобував Лавник, стосувалися вміння розпізнати й приборкати емоції... Так що будь тепер мудрим... І тут на Ярему громом звалилася думка: треба покинути Зоряну до часу, допоки не розбереться зі «справедливістю». А це буде скоро, він переконаний!..
— Ти що, передумав? — запитала раптом Зоряна. Він відчув себе хлопчиськом, зловленим мамою на брехні.
— Ні! — поспішив зректися своєї думки Ярема, застуканий зненацька.
— Знаєш, кого нагадав мені щойно твій вираз обличчя?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Привид безрукого ката» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „38“ на сторінці 6. Приємного читання.