Розділ «4»

Новий рік спросоння заглянув у лікарняну кімнату. Дихав важко, через раз, пережовуючи нічні жахіття, що влаштували начебто цивілізовані й адекватні люди. Якби Новий рік вмів говорити, він попросив би аспірину — голова розколювалась. «Жах! — подумав Новий рік. — І вони ще гадають, що вони думають...»

Лев розплющив очі. Біля нього сидів утомлений Борис.

— Ура! Нарешті! — зрадів юнак. — З Новим роком! З Новим щастям! — вигукнув урочисто і подарував Левові кулькову ручку з логотипом «EURO-2012» та написом «Ласкаво просимо у місто Лева!»

Лев розчулився. Не сподівався такої уваги від чужого хлопця. Зрештою, всі люди від самого народження для нього були чужими.

— Я вас не хотів будити. Тому чекав, щоб привітати, — пояснював Борис, поправляючи окуляри. Видно, в його сім'ї були прийняті взаємні привітання на всілякі урочистості.

— Дякую. Дуже гарна ручка, — похвалив Лев.

— Я такі маю ще для батьків. Їх мало. І вони дорогі. Ручна робота. Мені три подарувала делегація Франції під час чемпіонату Європи з футболу.

— Ого! — мовив Безрукий захоплено. Мусив хоч чимось віддячити хлопцеві.

— Так, я підзаробляв трохи перекладачем.

— Ти володієш французькою?

— Вільно, — сказало юне диво природи. — Й англійською, іспанською, німецькою, японською. Не кажучи вже про російську.

— А де батьки? — раптом запитав Лев. — Чому ти тоді тут, сам... зі мною?..

— На конференції в Мюнхені. Були. Нині приїдуть і мене заберуть, — мовив сумно. — А мені цікаво з вами...

Лев пропустив повз вуха хлопцеві компліменти.

— Ясно. А де ти зламав руку? — запитав, щоб не мовчати. Люди, коли комусь щось винні, лізуть у душу, задають дурні запитання. Це один з культурних методів віддяки.

— Вдома. Пересував шафу, — сказав високий, худий, з м'язами, як у горобця під коліном, «ботанік».

— Та де тобі шафи пересовувати! — здивувався Безрукий. — Та тобі можна хіба книжки пересувати!

— Шафа була з книжками, — поправив Борис.

— Тоді можна, — засміявся Лев Львович.