Розділ «33»

Маг і гіпнотизер Наум Чортополох мав кабінет у приміщенні газети «Записки львівського віщуна». Він був трохи дивний, як і всі люди, що дозволяють собі спілкування не з тими, з ким заведено... Бо магія не терпить конвеєра, магія — це завжди ручна робота...

Наум Чортополох мав маленькі свинячі очі і сильний погляд, що приніс йому нинішню славу гіпнотизера-цілителя. Він був неприємним типом, із зализаним волоссям, ні жирним, ні сухим, якимось брудним і мертвим...

— Проблема? — запитав сухо, обводячи очицями всіх трьох, але зупиняючись на Левові.

— Цей пан, — взялася пояснювати Марі, — не може згадати дуже важливої для себе інформації. — Марі взяла Лева за руку, той покірно кивнув. — Ми сподіваємося, що під гіпнозом він міг би згадати...

— Можливо, можливо.... — промимрив маг. — Але ви під гіпнозом нічого не пам'ятатимете, — Чортополох звернувся до Безрукого. — Ви довіряєте цим... особам? Чи, може, я вам усе переповім?..

— Ні... Так, — відповів Лев якось невиразно. — Повністю довіряю їм, — змахнув театрально обрубком.

— Тоді можемо почати. Але... — маг зам'явся, — у нас такі правила: гроші наперед. Розцінки вам відомі?

Борис вийняв з кишені гроші, перерахував, віддав, як за рідну маму... Хлопець ціну дізнався завчасно. Він замовляв банкет, логічно, що мав розплачуватися. Звідки такі гроші з'явилися у ботаніка, що зазвичай не пристосований до життя, — Лев пообіцяв собі з'ясувати згодом. І відшкодувати збитки. А поки що...

— Пане... — почав маг нудотним голосом, від якого проситься на волю блювота, і націлився вказівним пальцем на Безрукого.

Лев мовчав. У його голові народилася думка, що має зародок у кожній людині — схитрувати!... Так буде... спокійніше...

— Тільки не брешіть. Кажіть своє справжнє ім'я, бо гіпноз не спрацює, і ваші грошики підуть на вітер... — попередив гіпнотизер.

— Лев, — признався Безрукий.

Гіпнотизер не здивувався. Він звик до імен і хижіших.

— Пане Леве, — він довго мовчав. Фахівець знав, коли робити паузи, — ви зараз же повинні налаштуватись на те, що вам потрібно пригадати. Не треба ніяких зусиль, просто думайте: я хочу згадати те-то і те-то... Зрозуміло?..

— Так, — відповів Лев. Зміряв поглядом гіпнотизера, потім Бориса, під кінець — Марі. Жінка стрепенулася. Вона відчула: щойно отримала завдання від Лева бути дуже-дуже уважною... Бо маг — чужак, а Борис — усе-таки ще дітвак... Вся відповідальність за те, що відбуватиметься під час сеансу, лежатиме на Марі, маленькій хвилястій жіночці, що пахне щастям. Безрукий погодився з гіпнотизером: — «те-то, те-то...», саме те, що йому потрібно...

Наум Чортополох був справжнім професіоналом. Марі це збагнула, ще коли він, розповідаючи про погоду, Верховну Раду, футбол, безсоромних моделей і міський транспорт, зловив на мушку Лева і зайнявся справою. Безрукий був у його руках ще до того, коли маг урочисто виголосив:

— Ти у трансі. Тепер ти згадуєш... про... те... що... написано... в останньому... листі... ката... — почергово стріляв кожним словом маг. І влучав, очевидно, в яблучко.

Марі з осудом глянула на Бориса. Яке він мав право розповідати цьому прилизаному типу про листа?.. Хлопець на її колючий погляд не зреагував ніяк. Здавалося, він був більше загіпнотизований, аніж Лев. Так покірно і віддано дивився на Чортополоха, як цуценя, що очікує кусник м'яса.

Лев уперто мовчав. Не впускав у свою голову самовпевненого мага. Чортополохові постріли, хоч і були влучними, проте Безрукий мужньо їх витримував. Марі замилувалася Левом — це був мур, скеля, цар звірів! Чи здогадається він колись обійняти її цією сильною лапою? І чи взагалі доля, що поперемішувала їх душі та тіла, запланувала їх бачити вкупі?.. Може, з'єднала на час, коли треба зробити спільну роботу — і все? Згодом викине на смітник життя, або, в кращому разі, дозволить самотню старість з декількома приємними спогадами та морем зітхань за згаяним...