Розділ «38»

Привид безрукого ката

— В ресторан «Мрія», — випалив водій.

— Правильно! — здивувався Ярема Сильвестрович. — А ти не такий простий, як із себе клеїш, — додав. — І думку про вампіра так уміло приховав за футболом, що я ледь її не проґавив...

Водій дуже пожалкував за свою відповідь. Знав же, що треба було промовчати. Знав!.. Хоча не факт, що шеф не здогадався би, про що він думає. Бо після підживлення кров'ю він дуже любив улазити в чужі голови. І це його довго не втомлювало...

Судді відчинила двері сама директорка.

— Ти знала, що я приїду? — запитав Ярема, цілуючи її руку.

— Здогадувалась.

— Чому?

— Сподобався цирк із заміною номерів на авто.

Зоряна провела його в улюблений затишний зал. Там нікого не було. Лише столик, накритий на двох. І борщ! Паруючий, з домашньою сметанкою. Саме такий найбільше любив Ярема!

— Я поїм, бо не можу стриматись. А потім ми поговоримо. Серйозно. Добре?..

— Звичайно, — мовила Зоряна. — А я подивлюся, як ти гарно їси. Можна?..

Він знову її поцілував. На цей раз у губи. Зоряна відчула дивний доторк смерті й усміхнулася. Бо бачила, як пильно Ярема слідкував за її реакцією. І вперше відчула запаморочення.

— Диви! — раптово тицьнула пальцем на стіну. — Я почепила нову картину. Вчора купила на «Вернісажі». Ця картина переслідувала мене з місяць, уявляєш?.. Ніби нічого в ній немає такого особливого, а вабить...

Лавник відсунув від себе тарілку з паруючим борщем. На картині двоє чоловіків у масках сиділи на кам'яних лавах на подушках за шестигранним столом. У суворому приміщенні, освітленому смолоскипами!..

— Не дуже вдало для місця, де люди їдять, — сказав Ярема. Він думав, з чого почати розмову. І думав, який знак підкинула йому доля, змусивши Зоряну придбати саме цю картину?.. І взагалі — на що натякала доля, підкидаючи йому Зоряну?..

Ярема переконав себе, що треба підключитися до мозку коханки, бо дуже багато дивних збігів, пов'язаних з нею, впало на його голову, як грім з ясного неба. Відчував дискомфорт, але що поробиш?.. Треба!.. Життя така штука, — виправдовував себе, — що може ліпитися з будь-якого матеріалу. Можуть добродії підсунути такі штучні думки, що не розбереш, де свої, а де придумані?.. Чужі будеш боронити до останнього і вмреш в муках за них довірливим дурником... Може, він допоможе цій диво-жінці виплутатися з павутиння, у яке її затягнули без її ж дозволу?.. Хоча краще вона була б чистою, як сльоза! Такою, від якої він божеволіє — солоною, сильною, холодною, неприборканою королевою, яку підсолодити, ослабити, розтопити й приборкати може тільки він...

Щоб зосередитись і не привернути до себе підозр жінки, Ярема начебто уважно розглядав картину. Піднявся зі стільця, став позаду Зоряни, просвердлюючи її череп. Для годиться прицмокнув.

— А знаєш, — мовив, як експерт, що клеїть дурника перед наївною публікою, — щось у тій картині є такого... рідного... До болю знайомого... Якщо дозволиш, якщо даси мені хвилинку... я пригадаю...

Хвилинка розтягнулася і розширилася у здоровенну перестиглу і грубезну годину. За цей час Лавник декілька разів упрів зі злості та декілька від безсилля. Він не помічав часу. Він як азартний гравець після кожної поразки робив чергову ставку. Зараз пощастить, зараз пощастить!.. — переконував себе. Врешті здався. Голова Зоряни йому не підкорилася, її мізки, на щастя, залишилися таємницею. А це означало, що раз у її голову не міг увійти він, значить, до неї не зміг увійти ніхто... Це було найбільшою Яреминою втіхою, яка якоюсь мірою згладжувала гіркоту від усвідомлення того, що є все-таки люди, яких він не може підкорити своїй волі. На жаль, сьогодні в існуванні таких людей Лавник переконався вдруге. Щастя, що другою була Зоряна, інакше знову довелося б перти на бойню... Або попити крівці свого водія, наприклад... Ні, людської крові Ярема ще не пив, хоча ідея... божевільна, звичайно...

Зоряна за цю вічну годину навіть не поворухнулася. Ото витримка! Ось ким треба захоплюватися! Ось із кого варто брати приклад! Сила-силенна, а не жінка! Що вона робила б у цьому слабкому змарнілому світі з вічно похмільними чоловіками, якби не він?!. Якби не «справедливість», заради якої світ склепав справжнього сильного чоловіка — Ярему Сильвестровича Лавника!!!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Привид безрукого ката» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „38“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи