Розділ «51»

Привид безрукого ката

Зі старовинного під'їзду на вулиці Івана Франка у Львові вийшло дві пані. Вони не були мешканками будинку. Старша — висока і дебела, з увічливим макіяжем, який додавав швидше кумедності, ніж краси. Молодша мала гарну фігуру, ходу манекенниці, з-під шапки звисали цікаві кучері. Чоло пружне, без натяку на зморшки, очі великі і глибокі, вуста незрозумілі, бо не змовкали ні на секунду, зуби здорові і білі, наче крейда... Але довгий ніс псував усе. Несли панянки дебелі сумки з релігійною літературою і чіплялися до кожного перехожого, щоб подарувати книжечку, а заодно поговорити про життя — тлінне і вічне. Чоловік, що було вийшов з машини, припаркованої на тротуарі неподалік, спересердя смачно сплюнув на непорочний сніг і знову ввіпхався у салон — у нього не було настрою спілкуватися з панянками. Тим паче він знав їхні реп'яхові звички — чіплятися без дозволу і не відчіплятися самим...

Панянки зникли за рогом. Були задоволені, як слони. Зайшли в черговий під'їзд, там і розчинились. Щезли з лиця землі, випарувались. Залишивши по собі лишень одіж, як змії залишають стару, зітерту об стежки життя шкіру.

— Ви бачили, Леве Львовичу, як суддя від нас втікав у машину? Ледве пузом не зігнув стояка!.. — сміявся Борис, виймаючи з торби свій одяг. — Негоже претендентові на вічність уникати розмов про Бога, чи не так?..

— Не злослов, а тішся, вундеркінде, — порадив Лев. — Бо твою, — хтозна, а мою пику він упізнав би точно.

Через хвилину двоє чоловіків усілися в знайоме таксі і помчали назустріч долі.

Доля у той нас прикладала мокрого рушника до лоба, бо в голові так бухкало, що здавалось, вона ось-ось розірветься, і віками зібрана картотека доль розчиниться в інформаційному просторі ненаситної галактики. Такої безпорадності Доля ще не переживала ніколи. Декілька доль так заплутались у далекому українському Львові, що не було видно ні кінця, ні краю. Звідки взялися, куди мають слідувати — нуль, повна безодня. А час підпирав. Треба було приймати рішення, щоб і показник був, і щоб перед Богом не червоніти. Знову вп'ялася в монітор, спрямувала всі камери на Львів, запустила які тільки є модерні програми... Доль там судомило. Вони нагадували їй щойно зняті з горища новорічні гірлянди, наспіх стягнені з ялинки, зіжмакані і вкинуті в коробку чекати чергового сяяння. Через лаяння...

«Спокійно, — підбадьорювала себе Доля, — треба всього-на-всього знайти початок, хоча б один, і помаленьку все піде; головне — не метушитися, не панікувати...»

Зателенькав прямий телефон з Верховної Канцелярії. «Гаплик», — подумала Доля і приклала, наче пістолета, тремтячу трубку до скроні. Почула мелодійний голос секретарки:

— Шеф казав не коригувати Львів. Самі заварили, самі хай і їдять, — Доля заплющила очі, її вмить залишили сили, нервова напруга спала — і все, зосередженості наче не було. — Шеф чомусь такий заінтригований, — додала секретарка, — поводить себе, як дитя, що переглядає новий мультик...

— Дякую, — Доля ще раз переконалася, що від долі не втечеш, бо знала все ж таки, що проблем у неї не буде, що вирішиться все само собою, але чомусь переживала... Поводила себе так, як у критичні моменти життя люди — боялася надуманого страхітливого майбутнього...

Земля спокійно крутилася навколо своєї осі, чесно виконувала свою роботу, ні на мить не сумніваючись. Бо одного маленького сумніву достатньо було б для кінця світу, і ніякі пророки цього не засікли б. Коли б не жили і скільки б дару не мали — не дано людям знати те, про що не відає навіть Бог... Напевно...

— Кожна мить творить наступну — і це класно! — випалив раптом на радощах Борис і заробив захопливий погляд Лева.

— Мені б твого оптимізму, — сказав, — я б гори перевернув.

— Не прибідняйтесь, Леве Львовичу. Ви їдете перевертати віки, а згадуєте гори, які для вічності — пилинки... А мені б вашу силу, я б...

— Не ґвалтуйте голову дурними фантазіями, — втрутився в розмову таксист Юра, — бо у кожного сила — своя...

Ніхто з ним не сперечався. Далі їхали у мовчанці.

Є таке гарне слово — епіцентр. Словник пише, що це «місце на поверхні землі, яке знаходиться безпосередньо над або під вогнищем якихось руйнівних сил». Так-от: навіть павуки втікали з відпочинкового комплексу «Мрія», так той епіцентр давав про себе знати, наплодивши навколо атомів вибуху.

З'їхали з дороги. Вимкнули фари. Машину замаскували в лісі, добре пообдиравши об рогаті стовбури дерев. На диво, таксист не сабанив.

— Тато просив вам допомогти. Казав, після «прощення» йому так легко, що літати хочеться...

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Привид безрукого ката» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „51“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи