Розділ «40»

Зоряна милувалася каблучкою, оздобленою вранішньою зорею, скупаною у свіжій росі. Геніальний задум: Зоряні — неперевершену зорю! Ярема мав смак.

— Дякую, коханий, — сказала. — Але не за прикрасу...

Лавник відчував захоплення диво-жінки. Цього взагалі-то йому було достатньо. Але гарними словами він теж умів насолоджуватися. Він мовчав.

— А за тебе. Що ти в мене є, — продовжила жінка. — Такий рідкісний... Хоча прикрасі я неймовірно рада. Вона мене розуміє. Як ти. Без слів.

— Я щасливий, що ти задоволена, — мовив зворушений Ярема. Навіть страшно подумати, що нині ледь здуру не зрікся такого дива, як ця космічна неймовірна красуня.

— Я ще не повністю задоволена... — загадково розтулила вуста жінка, так і застигнувши в паузі...

— На що ти натякаєш? — облизав масні губи Ярема.

— Переконана, ти знаєш... — Зоряна навіть не збиралася відвести погляду. От бестія!..

— У готель! — випалив Лавник. До нього підступала нетерплячка.

— Додому, — поправила Зоряна.

— Це для мене комплімент. Великий, господине, — Ярема смачно її поцілував...

З того часу вони жили разом на дачі. Ярема був здоровий, як бугай. Але на роботу не поспішав. Узяв додаткову відпустку. На санаторне лікування. Їхати нікуди, звичайно, не збирався, бо основний лік був поруч — неймовірний, не набридливий і не надокучливий. Коли потрібно — Зоряна була непомітною, а коли з'являлася — то саме тоді, коли час... Таких жінок Бог узагалі-то не планував. Щоб не розбещувати чоловіків, напевно. Щоб не очманіли від задоволення життям. Зоряна була фантастичним винятком, тим і манила!.. Ярема, який ніколи не вірив у щастя, для якого підозра була сенсом життя, раптом збагнув, що щасливий. Так усе гарно!.. Ще б...

Лялька! Клята лялька мовчала, як набір шмаття та ниток. Найстрашніше, що він її не відчував — від неї не тхнуло колишнім запахом — гидким смородом прощення. Скільки не намагався підключитися — ніяк. Не виходило, хоч лусни... Спочатку Ярема виправдовував безмовність ляльки зайнятістю Безрукого. Він розумів, що коли подруга на межі життя та смерті, Левові не до якоїсь там нав'язаної привидом місії... Але минув час, жінка пішла на поправку, і Лев мав би активізуватися... Мав би!.. А заодно мала би заговорити лялька!..

Все свідчило про те, що Безрукий почав діяти, бо як інакше пояснити пошук зниклого договору, як?.. Лавник трохи відчував і свою провину в тому, що справа ще не на сто виграшна, адже трохи спізнився. Занурився у любощі і проґавив договір. Не цікавився ним, вилетів клятий папір з голови, бо думав не нею... А міг би зметикувати першим, вийти на таксиста, розкопати той клятий договір і зараз спокійно, у щасті та насолоді, шукати наступного клієнта, щоб звабити його на «справедливість» і закріпити перемогу документально. Перед тим гордо поклавши «свої» душі на шальки світових ваг... Хай Хаос реєструє!..

Був злий на себе, але ловився на окрайцях думок, що звинувачує також і Зоряну! Хотів же її покинути! Тимчасово, звичайно, поки все не втрясеться. А вона не дозволила. Вона свідомо не дала Яремі покинути її — Лавник був переконаний, як ніколи!.. Він попався на її наживку і, як хлопчак, попер за золотом, щоб ще й за поразку обдарувати її!.. Та й потім, поки очунював Безрукий, вся увага Яреми була прикута до облаштування нового сімейного життя з новою господинею дому. Заплутався в утіхах, взятих, фактично, в кредит, бо за них ще доведеться заплатити. Міг з малими відсотками віддавати кредит, не скористався пільгами. І тепер, після того, як Безрукий знайшов свій договір, ставки значно виросли. А кредитор Яреми Сильвестровича прощати не вміє — Лавник правила гри давно підписав. Тою ж кров'ю...

З кожним днем Ярема відчував, як у ньому прибуває злості. Хто потрапляв під його гарячу руку — тому заздрити було великим гріхом. Не чіпав лишень Зоряни, сам не розумів, як стримувався. Жінка наче не помічала змін, була як завжди спокійною, люб'язною й неговіркою... Йому навіть здалося, що вона насолоджується його злістю... Все важче Лавникові доводилося проганяти з голови дур...

Одного разу думав, що не стримається, силою вичавить з Безрукого його душу, забере договір і поставить крапку. Але тоді ваги не спрацюють, перемога буде миттєвою, земною. А Лавник не просто хотів перемогти — він хотів забезпечити собі ще й безхмарні віки!..

Мав силу, зв'язки, все нібито тримав під контролем, а відчуття змії за пазухою посилювалося з кожним днем. За лікарнею, де лежала Марі і де жив Безрукий, цілодобово стежили наймані ним люди. Вдома наче теж усе гаразд — Зорянине око не так легко обдурити. Охорона, водії — перевірені в боях і дорожать роботою, бо заробляють не горбом, а вірністю. І розуміють, що шефів спокій — їх спокій. Відьма — в дурці, слідчий — у дурці, вундеркінд — за кордоном, втік від гріха подалі вчитися, не дурень же все-таки, бабця — біля дверей, сторожує для нього Безрукого, таксист — у Сибіру, розбудовує капіталізм...

Хто наступний?.. Хто?!. Двоє залишилося, а йому для перемоги достатньо одного!..