Розділ «23»

«Тут щось не те, — подумав Місяць. — Або я здурів, або щось коїться з часом. Бо таким довгим день не може бути. Якась химера...»

Борисові координати було знайти легко. Марі зателефонувала в лікарню, їй виклали все, що було в реєстраційній картці пацієнта і поза карткою: домашня адреса, стаціонарний телефон і номер мобільного, що олівцем був дописаний на боці облізлої обкладинки — навпроти ПІБ.

Викликали таксі. Поки не було машини, Лев зателефонував на хатній номер вундеркінда. Ніхто не піднімав трубки. Вдруге, втретє — без результату.

— Набирай мобільний. Чого ти мучишся? — порадила Марі.

Замість гудків співали захмелілі зайці: «А нам все одно...» Лев увімкнув гучномовець, щоб Марі послухала, якими піснями захоплюються рідкісні представники «ботанічного» саду України.

— Я його приб'ю, — сказав Безрукий.

— Ви комусь погрожуєте? — почувся зі слухавки жіночий голос, і Лев від несподіванки занімів. — Алло, мені не до жартів... — додав суворо голос.

— Перепрошую, а ви хто? — ляпнув Лев. Навіть Марі від несподіванки плеснула себе долонею по лобі.

— Чи не здається вам, пане, що з огляду на те, що ви телефонуєте до мене, а не я до вас, логічно було б, щоб я знала, хто той нахаба, з яким я маю честь говорити? — почув у відповідь дошкульне запитання.

— Ще раз перепрошую, — почав Лев. — Я знайомий Бориса. Лежав з ним у лікарні в одній палаті. Моє прізвище Безрукий. Можу я почути Бориса?

— А я його мати. Я в Харкові. На виставці. Дзвоніть на домашній.

— Він не бере трубки, — пояснив Лев.

— Чи не могли б ви прикинути, що Борис може бути у ванній, приміром?..

— Міг би... — по-школярськи промимрив Безрукий. — А чи не могли б ви дати мені Борисів мобільний?.. — запитав зіщулюючись, передбачаючи купу учительських докорів.

— Я не дозволяю дитині користуватися мобільним зв'язком. Від нього страждає мозок, — повчала Борисова мати.

— Дякую. Приємно було поспілкуватися, — мовив Лев кривлячись.

— Взаємно, — скорше, факт, що з такою ж мімікою відповіла жінка. У трубці запікало.

— Поговорив, називається, — видихнув Лев під глузування Марі. Підійшов до відчиненого вікна, щоб ковтнути освіжаючого повітря, і побачив, що саме під'їжджає таксі.

Борис відчинив хвилин через п'ять настирливого дзвоніння і гупання в двері. Він був блідий, сам не свій, наче в тумані. Без емоцій дав спокійно себе обняти зраділому Левові, аж хруснули юнакові всезнаючі кістки. Вундеркінд провів гостей на кухню, показав Марі на чайник.