Розділ ХХІІ

– Бо ви продали збіжжя за те, за що й купили. А крім того, у вас пішли затрати на мито, на дорогу – одне слово, ти, купче, сам втопив свої гроші.

Ахмет нахмурився:

– Поясни.

– Нема чого пояснювати. Ти купив 29 лаштів зерна, а це 1740 корців, і десь коло 62–63 тисячі гарнців. Ти заплатив 200 дукатів, а дукат на ринках коштує десь 160 аспрів. Один лашт зерна тобі обійшовся десь близько семи дукатів. Це досить дорого, я знаю, де можна взяти за п’ять з половиною. Якщо перевести дукати у аспри, то ти один гарнець брав десь за піваспра. А продавав за скільки?

– Також за піваспра, – купець і наглядач пороззявляли роти й перезирнулися. – Мустафо, негайно розкуй його!

Кульчицький сидів уже за столом і переглядав папери. Купець і наглядач стояли над ним, підносили йому все, що Юрій вимагав. Козак впорядкував документи, на його вимогу Ахмет познаходив багато із паперів, яких бракувало, які валялися бозна-де. Далі Юрій почав малювати: розграфив аркуш паперу, позначив дебет, кредит, кількість товару і суму, почав писати й рахувати.

Ахмет із зачудуванням дивився на його роботу і тільки потилицю почухав, коли Юрій вручив йому звіт.

– Я дам тобі новий, гарний одяг, ти будеш їсти з мого столу. А ще подарую наложницю, а як хочеш – то й дві.

Кульчицький поглянув на нього:

– Не хочу я нічого. У неділю свято велике християнське – Великдень. Дозволь моїм братам відпочити в той день і гідно Бога нашого прославити…