Розділ ХХІІ

– Це він почав співати. Що з ним робити? – вклонився наглядач.

– Зажди. Щось я ніяк не можу розібратися у всіх тих паперах. Ніби справи йдуть добре, а грошей не видно. От складений акт про п’ятсот мішків кави. Де ті мішки? Мито ми заплатили, а кава зникла? А пшеницю ми брали, а ячмінь? Я тут нічого не можу втямити!

Схоже, турок мав важливіші справи, ніж знущатися над невільником. Наглядач поклонився.

– Ми все виконували, як ти велів, вельможний. Я сам пильнував, аби жоден мішок, жодна жменька не пропала!

Ахмет зітхнув:

– Отак робиш, робиш на вас, топиш свої гроші як у болото… Пише он в описі: «Куплено 10 лаштів ячменю, 7 лаштів пшениці, 12 лаштів вівса». От, двісті дукатів заплатили. Ні зерна, ні грошей, тільки миші по складах бігають. А з тютюном що? Такий самий безлад!

Наглядач розвів руками:

– Продавали, як ти і велів, по піваспра за гарнець. Усе у відомість писали…

Юрій спокійно чекав своєї долі, сидячи просто на долівці, спершись об стіну. Турки говорили сміло, не криючись, не знали, що непокірний невільник розуміє по-їхньому. Раптом він сказав турецькою:

– Кінчаймо, тату, торгувати, бо вже нема чим здачу давати.

Обидва турки враз поглянули на нього.

– Як ти смієш обзиватися без дозволу, невірна собако! – рявкнув наглядач і з канчуком замахнувся на Юрія.

– Чекай, – зупинив його купець. Запитав невільника: – Звідки ти вмієш по-нашому?

– Бував у ваших краях.

– Що означає те, що ти сказав?

Юрій глянув сміливо на купця, хоча невільникам і заборонялося дивитися в очі своєму господарю. Тоді перевів погляд на наглядача, на обличчі якого застигла гримаса гніву.

– Колись у нас жив один жид і мав він сина. Одного разу взяв його на торг. Старий давав товар, а малий видавав решту. Так видавав, що на кінець дня не було ні грошей, ні товару. От він і сказав до старого: «Кінчаймо, тату, торгувати, бо вже нема чим здачу давати». Так і у вас.

Наглядач знов замахнувся.

– Підлий раб, ти посмів обізвати свого господаря жидом?

– Та зажди ти, Мустафо! – гаркнув Ахмет, і наглядач відійшов від Юрія, як побитий пес. Натомість купець знову запитав невільника: – До чого тут та байка, яку ти розповів?