Розділ ХХІІ

Кровавий пот ізмивав єсь.

Однак принял чашу страсті,

Хотяй всіх грішников спасти!

Із вуст невільників важко щось було почути, окрім стогонів. І раптом вони попідводили голови, підхопили:

Тебе били, укоряли,

В лице плівали і питали:

Проци, Христе, хто тя біє?

Весь народ пакости діє!

– Ану тихо, гяури, позакривайте роти, невірні собаки! – забігав по пристані наглядач, однак пісня розрослася так, що її не годен був уже зупинити той миршавий бусурманин. Дарма періщив своїм канчуком, намагаючись когось примусити замовкнути, залякати. Дуже скоро пісню підхопила вся пристань:

За кого же терпіл сія

Господь праведний Месія?

Терпів за наші злі діла,

Лични студни гріхи тіла!

– Тихо, шайтан вас забирай! – наглядачі вже позбігалися з усіх боків, за ними яничари. Тільки невільники, окрилені піснею, не боялися ні їхніх канчуків, ні ятаганів.

Осих убо умилімся

І пред Христом услезімся.

Притерпів ві за нас рани —

Умилосердися над нами!..

Купець Ахмет сидів за широким столом із пером у руці. Він собі щось записував, передивлявся якісь папери, щось підсумовував. Це був огрядний бородатий дядько, чорноокий, як і всі турки.

Наглядач притяг Юрія, штовхнув під стіну. Кульчицький, заточившись, впав, загримів кайданами. Це відволікло Ахмета, він підвів очі від рахунків.