Розділ ХХІ

Кульчицький був знесилений тим сидінням у темниці. Кістки усі нили, кайдани в’їлися у тіло до крові. Хотілося уже перевдягтися і помитися, поголити бороду, яка виросла велика і кошлата. А ще він тут страшенно мерз. На щастя, перестала боліти голова. Набагато більше від тілесних ран Юрія мучили рани душевні. У цій камері, де в’язень сидів сам-один, можна було здуріти. Аби якось зігрітися та звеселитися, Юрій молився, намагався згадати книжки, які колись читав, а ще співав пісні Миколая Бакальця.

Якось ага прийшов до нього востаннє. Він більше не допитував про силу козацького війська, де стоїть, як озброєне, хто отаман, не ставив більше тих самих запитань. Запорожці у Тягині вже зробили свою справу, і тепер питати було запізно.

– У тебе є жінка, діти?

– Не дав Господь ні жінки, ні дітей. Зате є товариші, вони дадуть за мене викуп. Удвічі більше дадуть ціну, ніж на базарі за мене візьмеш. Багато хто мені винен на Запоріжжі, а козаки свої борги мають звичай віддавати. Там же зараз і ваших багато з-під Тягина нагнали.

Ага кинув на Кульчицького швидкий погляд колючих очей:

– То ти знав-таки про Тягин, знав, що козаки мають напасти на місто?

– Облиш, аго. Ми ж у темниці: чуєш, яка луна йде? Вартові яничари говорять в іншому боці, а склепіння мені сюди передає.

Турок заспокоївся. Сказав:

– Я думаю, що ти таки брехав мені. У тобі є щось шляхетське, ти не простий козак. Он і мову нашу знаєш, і звичаї. І розум у тебе гострий. На викуп не надійся – викупити чи обміняти можна простого бранця, але тільки не язика. Скоріше за все, тебе замордують: страшною смертю помреш. Скажи, ти хочеш померти?

– Хто ж хоче?

– Якщо попросиш пашу, він може змилосердитися і дарувати тобі життя.

– І що треба зробити?

– Наплюй на хрест!

Юрій чекав чогось такого, але все одно стрепенувся – аж кайдани забряжчали.

– Ніколи того не зроблю і своєї віри благочестивої буду до кінця днів своїх триматися.

– Не гарячкуй, подумай. Нащо тобі вмирати так скоро? Прийми в серце Аллаха – добре тобі буде. Ти чоловік не дурний, поміж нами здобудеш собі добру славу й багатство, матимеш гарну жінку, а схочеш, то й двох-трьох.

– Ваша віра – погана, – з притиском відповів Юрій.

– Що? – перепитав турок, хоча добре почув слова Кульчицького.

Козак розумів, що його зараз хочуть завербувати – сам не раз робив таке. Тут основне – не припуститися м’якотілості, а виказати твердість. Коли будеш вагатися – турки не злізуть з тебе, і ця мука не закінчиться ніколи. А так або справді вб’ють, або відчепляться.

– Кажу, віра ваша погана, проклята! – гукнув Кульчицький голосно, аби ага почув добре.