Розділ XV. Запорозька Січ

Товариші перезирнулися, Кульчицький щільніше закутався у свій сіряк і пішов слідом за хлопцем.

Сірко дожидав його, стоячи на пристані, й, спершись на тесану дерев’яну колоду, дивився кудись удалечінь. Він спиною відчув наближення Юрія, мовив, навіть не оглядаючись:

– Ти хотів говорити зі мною.

– Так, – підтвердив Кульчицький. – Хотів почути твою думку про те все, що зараз відбувається.

– А що тут говорити, – отаман узяв свою люльку, почав розкурювати. – На Запорожжі споконвіку були такі, що хотіли бити турка, а також інші, що бажали йти на Україну.

– Тоді Україна була під ляхами…

– А тепер наша старшина також до панства пнеться, їм треба час від часу показати силу простого люду. Щоб не забувалися. До того ж ходять чутки, що Тетеря знюхався з польським королем і хоче великим походом йти на Лівобережжя.

– Нова війна… Та, може, хоч тоді Україна об’єднається в один кулак.

Сірко лише рукою махнув, бажаючи перевести розмову на інше.

– Даремно ти із Брюховецьким заївся – він дуже хитрий і мстивий.

– Підеш із ним? – натомість запитав Юрій.

– Там видно буде. Татарва також не спить – пильнувати треба. Ех, нема такого гетьмана між козацтвом, як був ваш Сагайдачний.

– А ти? – запитав Кульчицький із надією в голосі.

Сірко лиш посміхнувся, узяв свою люльку і заходився вибивати з неї попіл.

– Маю справу до тебе: можеш погодитися, а можеш і відмовити.

– Кажи, отамане.

Сірко продув ще раз свою люлечку, а тоді сховав до кишені.

– Скоро до мене прибуде один купець. Австрієць. Вони ходять постійно до Стамбула та інших турецьких міст. Заразом вони збирають цікаві відомості про турків і передають своєму цісареві. Затямив?

«Шпигують», – зрозумів Кульчицький і ствердно кивнув головою.

– Отож, – продовжив Сірко. – Хочу, аби ти пішов з ними і так само передавав ці вісті мені у Кіш. Від твоєї роботи буде залежати доля багатьох людей.