Розділ XV. Запорозька Січ

– Ти ж себе, пане кошовий, також гетьманом величаєш, – в’їдливо зауважив Кульчицький.

– Так, бо вони гетьманують над старшиною і реєстровими, а я – кошовий гетьман, і за мною потягнеться вся голота.

– І що ж ти, пане кошовий, хочеш від мене?

– Мені потрібні такі розумні люди, як ти…

– Хіба ж я не шпигун?

Брюховецький посміхнувся, обійняв Кульчицького дружньо за плечі.

– Що було – минулося, не тримай образи. Та й Воротило тоді, вічна йому пам’ять, передав куті меду: я ж велів просто поговорити. Ти ж, пане Юрію, чоловік розумний, освічений, кому ж, як не тобі, урядувати на Вкраїні разом зі мною?

Кульчицький впевнено похитав головою:

– Не по дорозі нам, пане кошовий. Не вірю я у те, що голота може державою керувати, так само як корова плуга не потягне, а свиня не закукурікає. Твоє ж гетьманування на Вкраїні ще більшу розруху принесе й руїну.

Ці слова боляче вдарили Брюховецького.

– Ну що ж, як знаєш, пане Кульчицький. Але затям – будеш проти мене козацтво намовляти – знайду на тебе управу. Навіть Сірко тобі не допоможе.

Юрій хотів іще запитати кошового, але той обернувся до нього спиною і пішов собі геть.

Стоячи сьогодні на порозі свого куреня та згадуючи розмову з кошовим, Кульчицький лише зітхнув.

– Скоріше б та весна вже прийшла, – мовив сам до себе, але Сметанка почув його.

– Про похід думаєш? І я б пішов: хоч із Сірком на татар, хоч із Брюховецьким на Україну. А що? Годі вже тут сидіти, сили нема. Ти б замовив там слово за нас перед Сірком!

– Хочете – замовлю, – відповів Кульчицький, розуміючи нудьгу свого товариша.

Минулий наскок на Очаків вдався на славу: пошарпали турків, захопили здобич, визволили близько сотні українських бранців. Та найголовніше, що усі козаки повернулися звідти живими-здоровими, і лише Петро Воротило наклав своєю головою, рятуючи Кульчицькому життя.

– Ех, коли б Сірко повів нас на Кафу, чи на Стамбул, як колись наш Конашевич водив козацтво, – розмріявся Сметанка.

По протоптаній у снігу стежці до куреня біг джура – хлопець років п’ятнадцяти. Підійшовши до Юрія, джура сказав:

– Сірко тебе чекає на пристані.