Розділ Х

– А турки?

– Турки, світлий княже, риють нові й нові окопи все ближче до міського муру й обстрілюють його щільно. А ще вони роблять окопи і підривають фортецю. Їх стримати стає дедалі важче.

Карл підвівся, пройшовся по шатрі взад-вперед. Обдумував кожне своє слово. Бог свідок, як йому було важко. Тут зараз мав би бути сам імператор, мав би звернутися із полум’яними словами до цих хоробрих людей, які не пожаліли свого життя заради порятунку міста. Де ж він зараз є зі своєю твердою волею, із імператорською поставою, достойним обличчям славного роду Габсбургів?! Він не захотів лишитися у своїй столиці, до якої підходив ворог, виїхав зі своїм двором, посіявши у місті паніку. Однак йому слід і належне віддати – потрафив зробити інше. Йому, у спілці з папою, вдалося залучити до війни із турками польського короля. Першого квітня був підписаний договір Священної Римської імперії, себто всіх німецьких земель, із польським королем про спільні дії проти турків – кожен зі свого боку. Тепер біда загрожувала цісарській столиці, і король згідно з договором мусів прийти на відсіч. Уся надія на поляків і козаків. Король вийшов уже із Кракова і йде на Відень. Тільки коли він сюди прийде? Німці не змогли зібрати всі свої сили, бо їм із заходу загрожував союзник турків французький король Луї. Цей хитрун називав себе «найхристиянським» королем, а водночас намовив турків до війни з християнами. Дуже вже муляли йому Габсбурги у Європі.

– Відень – це брама, що загороджує туркам дорогу до Європи. Відень мусить вистояти, відсіч прийде з дня на день, – почав Карл Лотаринзький. Збоку за столом сидів писар і занотовував кожне його слово.

Кульчицький враз зрозумів, що та відсіч іще не скоро прийде. Під знамена Карла, що мав вести об’єднані німецько-австрійські війська, прийшло тільки двадцять вісім тисяч проти двохсоттисячної агарянської сили. Боячись нападу французів, курфюрст Ганновера замість 19 тисяч прислав тільки 4 тисячі піхотинців та 3,5 тисячі кінноти. Курфюрст Баварії Максиміліан Емманюель вислав корпус із 9 тисяч вояків. Франконія виставила 6 тисяч піхоти та 1,5 тисячі кіннотників, а Саксонія – 7 тисяч піхоти та 3 тисячі вершників. Юрій ще й не втиг дійти до намету князя, а уже знав усі ці невеселі новини – був добрим розвідником. Тільки виду не подавав, а лиш уважно слухав князя, а той говорив тим часом. Він вельми засмучувався з приводу втрати багатьох оборонців: офіцерів, простих вояків та хоробрих ополченців. Далі він пообіцяв, що невдовзі прийде відсіч із німецьких земель та Польщі. Князь повідомляв, що нашими військами було розгромлено мадярського Текелі, що воював на боці турків. Писар усе гарно записав.

Такий лист Карл передав Кульчицькому.

– Віднесіть цей лист назад до цісарської столиці та передайте графу Штарембергу.

Два Юрії перезирнулися. Кульчицький мовив:

– Дозвольте зауважити, світлий княже, що у тому листі не досить точно вказана дата майбутньої відсічі. Скидається на те, що союзники тільки сходяться, а своїми силами ви не збираєтеся нападати на турків.

Карл поглянув на цього чоловіка, який поставив йому таке нахабне запитання. Кульчицький був спокійним, вважав, що уповні має право так говорити із князем після всього, що йому довелося пережити в турецькому таборі.

– Не можемо зараз розворушити цього осиного гнізда. Якби Кара-Мустафа захотів, то за кілька днів інтенсивного штурму уже взяв би Відень. Турки хочуть підімнути під себе навколишні європейські землі, створивши тут свою Західну імперію. Кара-Мустафа має бути правителем цієї імперії, а столицею буде Відень. Він не хоче понищити своєї майбутньої столиці, тому і чекає, доки віденці самі йому здадуться. Ми змушені показувати свій страх перед ним, аби приспати візира, щоби потім розбити одним несподіваним ударом, коли поспіє вся сила. Інакше вони нас просто зметуть зі своєї дороги.

Це вже було щось цікавіше і більш схоже на правду. Отже, віденцям доведеться іще довгий час тримати облогу, тільки чи вистачить у них сили?

– Що хочете робіть, а місто туркам не здавайте. Ви двоє мусите повернутися у Відень і передати графу Штарембергу ці листи. Нехай розповсюдить їх, аби підняти настрій мешканців, щоб знову розпалити їх до боротьби!

Юрко у душі надіявся, що у місто він повернеться уже разом із союзниками, а через ворожий табір пройде, рубаючи разом з козаками та гусарами турків. Дуже не хотілося знову ризикувати життям.

– То підете назад? Я особисто обіцяю вам винагороду за такий подвиг, – настоював далі Карл Лотаринзький.

Юрії перезирнулися.

– Як треба, то треба, – була їхня відповідь.

– Добре. Зараз вас нагодують і підете відпочивати. Як дасть вам Бог щасливо добратися до міста, то дайте знак сигнальними ракетами. Ще одне. Ви були у турецькому таборі, бачили його розміщення…

Кажучи це, князь підійшов до стола із розстеленими на ньому картами. Кульчицький із Михайловичем також приступили, почали показувати Карлу Лотаринзькому все, що встигли побачити у ворожому стані.

У таборі ерцгерцога розвідники пробули цілу добу і перед світанком 17 серпня вирушили у зворотну путь. Тихо, аби їх не зауважили чужі очі, вони повернулися знову до села Нусдорфа. Ті самі люди взяли їх на човен, і вони попливли Дунаєм у бік Відня, оповиті густим ранковим туманом.