Розділ Х

– Ми до князя! – далі гукав Кульчицький.

– А не знаємо такого! – відповів хлоп.

– То заведи бодай до війта, грім би тебе забив! – на той раз гукнув Михайлович.

На човні якийсь час панувала мовчанка – радилися. Тоді один обізвався:

– Сходьте схилом, аби ми вас бачили. А руки догори піднесіть.

Розвідникам довелося так і зробити, бо сперечатися із тими хлопами справді було ніколи. За якийсь час вони уже пливли човном, радіючи, що опинилися поміж християн.

Селище, з якого були ці люди, називалося Нусдорф. На тому ж острові Юрій змушений був показати їхньому війтові свій пашпорт та листи, і тільки тоді їх перевезли на другий берег Дунаю.

Патруль запровадив двох Юріїв до полковника Доната фон Гейслера.

– До нас уже кілька разів доходили чутки, що Відень впав, – мовив задумано полковник, особисто перевіряючи документи.

– Може і справді впасти: турки підійшли до муру вже надто близько, – відповів Юрій.

– Ви хоробрі люди, якщо вирушили у таку небезпечну мандрівку. Мої солдати і я у захваті від вашого подвигу, – сказав Гейслер, віддаючи розвідникам назад документи. – Дам вам коней, аби ви чимшвидше добралися до табору князя.

– А ще прошу розвести багаття на березі. Велике багаття. Це буде знак віденцям, що ми добралися щасливо до своїх…

Карл Лотаринзький того ж ранку прийняв у своєму шатрі двох посланців австрійської столиці. Кульчицький з Михайловичем уклонилися йому, вручили листи. Князь сидів на широкому кріслі, його оточували люди зі свити. Був одягнений у дорогий одяг, ботфорти й перуку. Уважно перечитав листи від графа Штаремберга, відвів погляд убік.

Що він зараз має відповісти місту, яке уже тримає місячну облогу? Чим підбадьорити його мешканців, аби вони протрималися ще хоч трохи?

– Яка ситуація у місті? – запитав ерцгерцог, бажаючи почути відповідь із уст самого посланця.

– Критична, – мовив швидко Кульчицький. – Голод, епідемія, загинуло вже більше половини оборонців.

– А що мешканці?

– Зневірилися. Графові Штарембергу все тяжче й тяжче переконувати їх тримати оборону.

– Як ся має сам граф?

– Не дуже добре. Коли ми бачили його востаннє, то виглядав кепсько. Скаржився на перевтому. Я боюся, як би його не забрала червінка.