Розділ без назви (49)

— Ви прийшли сюди допитувати мене?

— Та ні, хтів заспокоїти вас. Що, може, Стодоля справді тоді нікого не сипав. То міг робити Броз.

— Не рухайте мертвих, — сказала вона.

— Я до того, що син ваш — викапаний Стодоля. Весь у батька.

— Так, вони схожі. Я бачила, що ви стрілися з ним.

— Уявляю, як Брозові було на нього дивитися.

— Він його любив.

Мені більше не було про що розмовляти з нею. Тепер вона знає, що немає на світі нічого таємного, окрім семи святих тайн.

Я повернувся й хотів піти, не прощаючись, та ще не ступив і кроку, як вона зупинила мене.

— Місяцю!

Я озирнувся.

— Ви у нас святий, то знайте ж! То не син Василя!

— А чий?

— То його брат!

— Який брат?

Мені по шкірі пішов мороз.

— Влодко! У нас своїх дітей не було, то ми забрали його з дитбудинку.

— Влодко?

— Ви ж його врятували, ні?

Я зрозумів її натяк. Вона хотіла сказати, що ми всі пов’язані одним гріхом. Та це було зовсім не так.