Серед світсистемників визначилося два підходи до розгляду історії людства. Для одних з них світ завжди представляв собою єдину цілісність, з точки зору інших історія зводиться до географічного переміщення центру. До числа останніх належав А. Франк, який після ознайомлення з системною характеристикою капіталістичної світекономіки, що містилася у 12 пунктах І. Валлерстайна, зазначив, що 240 слів (за винятком "XVI ст." та "Європа"), описуючих останню, можуть бути вживані до докапіталістичної світсистеми [48, с. 150]. Тим самим А. Франк хотів підкреслити, що твердження щодо можливості одночасного існування у світі десятків та сотень світсистем багато у чому лишає сенсу саме це поняття. Згідно з А. Франком, мова мала йти лише про одну світсистему. Він висунув китаєцентричну теорію світового розвитку, згідно з якою центр цивілізації спочатку виник у Китаї, а потім через численні цикли експансії та консолідації охопив увесь світ, зміщуючись на захід – в Індію, Передню Азію, Середземномор'я, Західну Європу, Північну Америку. Підйом Китаю у останні десятиріччя А. Франк інтерпретував як початок повернення центру світсистеми у його "природне" місце після короткочасної європейсько-північноамериканської "інтерлюдії" [73]. Тим самим він звернув увагу, по-перше, на не репрезентативний за масштабом історичний досвід, на який спирався світсистемний підхід, по-друге – заперечував європоцентризм. А. Франк разом з Б. Джиллсом у їх спільній праці "П'ять тисяч років світової системи" довів, що їх суперечка з І. Валлерстайном з приводу 500 та 5000 років історії світсистеми насправді була суперечкою з приводу дискретності чи недискретності її розвитку. В цій роботі було впроваджено ідею безперервності світової історії, а також екоцентричний підхід. Свій метод А. Франк та Б. Джиллс визначили як безсором'язливий історичний матеріалізм [73].
Спроби синтезу цивілізаційного та світсистемного підходів (за версією А. Франка та Б. Джиллса) здійснив американський історик Д. Уілісінсон, який виокремив у якості предмета аналізу центральну цивілізацію – міське суспільство, політичні та культурні відносини міст. На думку Д. Уілкінсона, зараз у світі залишилася лише одна цивілізація – світова столиця та одна ойкумена [54, с. 128]. Зміни у цивілізаційному розвитку людства цей автор простежував на прикладі тенденцій розвитку міста, а саме занепаду міських центрів, й передусім столиць, за рахунок чого зростали міста нестоличного типу. Усі ці процеси Д. Уілкінсон пояснював втратою влади над полуперифірією, децентралізацією цивілізаційної системи, розгортанням внутрішньоцивілізаційних та міжцивілізаційних війн [149].
Сьогодні світсистемний напрям наукових досліджень переживає кризу, пов'язану з розривом між аналізом світсистеми та локальних суспільств. У цьому зв'язку певний інтерес викликає концепція соціоісторичних організмів та систем соціоісторичних організмів різних рівнів російського філософа історії Ю. Семенова [96; 97].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації» автора Павлов О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сутність та напрями світсистемної теорії“ на сторінці 2. Приємного читання.
