Диференціація суспільств за наведеними ознаками дає можливість визначити різні схеми суспільного розвитку, у тому числі й цивілізаційного. Що стосується значення тих чи інших факторів, що визначають спрямованість цього розвитку (соціокультурних, економічних, політичних, етнічних, географічних тощо), то у певний відрізок історичного часу деякі з них набувають статусу визначальних по відношенню до системи соціальних зв'язків. Наприклад, у постіндустріальному суспільстві таку роль відіграє інформація. Недарма Д. Белл визначав постіндустріальне суспільство як "суспільство знання", підкреслюючи, що стратегічна роль теоретичного знання як нового базису технологічного розвитку або роль інформації у перетворенні соціальних процесів ніяк не пов'язані з роллю енергії у створенні промислового суспільства. Разом з тим він вважав, що постіндустріальне суспільство не заміщує індустріальне, так само як останнє не ліквідує аграрний сектор економіки [8, с. 468]. Цим концепція Д. Белла вигідно відрізняється від поглядів Е. Тоффлера та Ф. Фукуями щодо характеристики стану переходу від однієї епохи до іншої, який вони позначали терміном "розрив". Характеризуючи постіндустріальне суспільство у діяльнісному вимірі, він наголошував на тому, що діяльність, яка пов'язана з обробкою даних, управлінням та інформацією, зводиться до взаємодії людей. Це зауваження мало методологічне значення для обґрунтування діалогічності цивілізацій в умовах зростаючої глобалізації світу.
Концепція постіндустріального суспільства була сприйнята у науковому світі неоднозначно. Деякою мірою це пояснюється тим, що поява нового суспільства, яке досліджував Д. Белл, асоціювалася з терміном "інформаційне суспільство", який був введений у науковий обіг на початку 1960-х pp. Ф. Махлупом, А. Туреном та Т. Умесао. Розуміючи це, Д. Белл наголошував, що інформаційна ера настає внаслідок довгого ланцюга технологічних змін. У цьому сенсі, якщо визнати постіндустріальне суспільство як таке, в якому відбувався перехід від промислового виробництва до сфери послуг, то вийде, що майже уся Західна Європа, США та Японія увійшли у постіндустріальне століття. Якщо ж визначати інформаційне суспільство як таке, що має значний науковий потенціал та здатність трансформувати наукові знання у кінцевий продукт ("високі технології"), то треба визнати, що тільки США та Японія відповідають цій умові [8, с. СХХІХ]. Іншою причиною, через яку Д. Белл використовував саме термін "постіндустріальне суспільство", було врахування ним праць Р. Дарендорфа "Клас та класовий конфлікт у індустріальному суспільстві" та У. Ростоу "Ступені економічного зростання", у яких використовувалися поняття "посткапіталістичне" суспільство та "постаріла" економіка відповідно. Тут доречно зазначити, що термін "постіндустріальне суспільство" ще у 1917 р. ввів у науковий обіг англійський учений А. Пенті, а наприкінці 1950-х pp. його вживав Д. Рісман. Але важливий не сам термін, а зміст, що у нього вкладався. У даному випадку сенс ідеї полягав у тому, щоб підкреслити масштабність змін західного суспільства, під час яких старі суспільні відносини (засновані на власності), владні структури (сконцентровані на елітах) та буржуазна культура (що базувалася на принципах економії та відкладеного задоволення) зазнали швидкої ерозії [8, с. 40].
З огляду на це, Д. Белл відокремлював п'ять компонентів поняття "постіндустріальне суспільство":
• 1) у економічному секторі: перехід від виробництва товарів до розширення сфери послуг;
• 2) у структурі зайнятості: домінування професійного та технічного класу;
• 3) вісьовий принцип суспільства: центральне місце теоретичних знань як джерела нововведень та формулювання політики;
• 4) майбутня орієнтація: особлива роль технології та технологічних оцінок;
• 5) прийняття рішень: створення нової "інтелектуальної технології".
Наголошуючи на тому, що у постіндустріальному суспільстві значна частина працюючих зайнята у сфері сервісної економіки, Д. Белл водночас зазначав, що переважаюча більшість країн ще залежить від сільського і лісного господарства, рибальства та видобувної промисловості, що базуються на природних ресурсах. Для визначення зрушень у економіці будь-якої країни він використав поняття "технологічні сходи", які включали наступні сходинки:
• 1) ресурсна база: сільське господарство та гірничодобувна промисловість;
• 2) легка промисловість: текстильна, взуттєва та ін.;
• 3) тяжка промисловість: металургія, суднобудування, автомобілебудування, машинобудування;
• 4) "високі технології": вимірювальні прилади, оптика, мікроелектроніка, комп'ютери, телекомунікації;
• 5) галузі, що базуються на наукових досягненнях майбутнього: біотехнології, матеріалознавство, космічні дослідження [8, с. СХХХ].
Першій сходинці, за типологією Е. Тоффлера, відповідало аграрне суспільство.
На думку Д. Белла, значення постіндустріального суспільства визначається тим, що:
• воно посилює роль науки та знання як основної інтелектуальної цінності суспільства;
• роблячи процес прийняття рішень більш технічним, воно залучає вчених та економістів до політичного процесу;
• поглиблюючи існуючі тенденції у напрямку бюрократизації інтелектуальної праці, воно пробуджує до життя набір обмежувачів традиційних визначень інтелектуальних інтересів та цінностей;
• утворюючи та примножуючи технічну інтелігенцію, воно порушує серйозне питання ставлення технічного інтелектуала до гуманітарія.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації» автора Павлов О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина III. Майбутнє людства в уявленнях сучасних цивіліографів“ на сторінці 2. Приємного читання.
