"Домонгольський період" – період Київської Русі характеризувався постійними зв'язками, з одного боку, з грецьким світом, а з іншого – з кочовими народами степу, що позначилося на її культурі. З цієї точки зору, як вважав Г. Вернадський, монгольська навала XIII ст. не була чимось принципово новим, хоча й започаткувала політичне підкорення земель північно-східної та південно-східної Русі монгольській імперії. У цій частині російської землі відбувся її відрив від Європи, оскільки монгольська навала зв'язала її зі степовою культурою та азіатськими периферіями материка. Після падіння Візантійської імперії до імперії Монголів перейшла роль об'єднувача Заходу та Сходу [23]. Якщо перша імперія була побудована на системі середземноморської рільницько-морської культури, то друга – на степовій культурі кочівників, а остання була більш прийнятною та органічною для Росії з огляду на її місцерозвитку. Незважаючи на те, що східні землі увійшли до складу монгольської імперії, вони були самостійною частиною цього світу, монгольське ярмо не заважало їхньому внутрішньому культурному життю. Водночас, друга половина Русі, що в середині XIV ст. увійшла до Польської, Литовської та Мадярської держав, втратила свою національно-державну культуру. Саме тому основне русло історичного розвитку російської державності пролягло не у західній, охопленій латинством Русі, а в східній, охопленій монгольством.
Розробка державницьких засад та теорії "євразійського права" випала на долю М. Алексєєва, які він виклав у своїй фундаментальній праці "Російський народ та держава". В ній, окрім теорії гарантованої євразійської держави, значна увага була приділена також висвітленню духовних передумов євразійської культури.
На переконання М. Алексєєва, Росія у її московський період історії, аж до другої половини XVII ст., представляла собою деякий світ у собі, духовні передумови якого були саме євразійськими, незважаючи на її постійні контакти з Європою. Ця специфіка російської душі визначалася у політичній сфері – монархізмом, у побутовому житті – общиною, у культурі – православ'ям. Рішучий рух євразійського світу в бік Європи було здійснено внаслідок двох культурних революцій – петровської та більшовицької. Якщо в першому випадку була здійснена спроба прищепити Росії реально існуючі європейські культурні форми, то в другому – запроваджувалися форми Європи соціалістичної, тобто ідеальної і міфічної. З урахуванням цього, М. Алексєєв вбачав завдання євразійства у подоланні у собі та через себе західної людини, яка поширила свою культуру на увесь світ, а тому ця місія вважалася ним вселенською. Подолати Європу – означало побудувати нову культуру на світовому синтезі Сходу з Заходом – культуру євразійську [3, с. 144,145].
Звідси можна заключити, що цей теоретик євразійства, на відмиту від інших, не вважав, що процес формування євразійської культури є завершеним, а тому, враховуючи історичний розвиток Росії, не тільки не протиставляв східну та західну культури, але й допускав їх синтез. Гарантією збереження самобутності російської культури була особлива атмосфера віри, яка її пронизувала.
Розробляючи теорію євразійської держави, М. Алексєєв виходив з того, що європейський економічний індивідуалізм, як і природні права людини та громадянина, на Сході ніколи не мали підтримки. Більш того, більшовики цілковито віддали особистість на служіння державі. У протилежність західному життю російська держава склалася при переважанні початку обов'язку перед початком права. Це пояснювалося тим, що саме поняття права вже первісно було пов'язано з механічною, індивідуалістичною доктриною, яка передбачала свободу індивідуума відносно інших реалій – власності, соціальних інститутів тощо. Інакше кажучи, право виходило з передумови "суверенності" індивідуума, його самостійності та завершеності перед обличчям інших пластів буття. Індивідуалістичному філософському контексту концепції права протистояла органістична (холістська) або цілісна концепція обов'язків. Спираючись на соціальну історію Русі, М. Алексєєв для демонстрації домінації обов'язків використовував термін "тяглова держава". "Тяглова система" як така взагалі не визнавала ніяких прав, а лише обов'язки. Ця норма випливала з філософії традиційного суспільства, у світлі якої індивідуум розглядався як частина цілого – общини, народу, держави, нації. Цей общинний принцип заклав свавілля сходу та безправ'я особистості. На общинному принципі базувалася концепція "правообов'язків", що виступала альтернативою правовому підходу. Першій концепції відповідала обов'язкова, а другій – правова держава. На цій підставі М. Алексєєв визначив євразійську державу як "гарантовану", або демотію ("органічну демократію").
Концепція "гарантованого права" заклала правові підвалини євразійської обов'язкової держави, у якій важливо не право, а правда. Держава правди мала справу не з індивідуумами, а з проекціями єдиного, тому її ідеальним типом була візантійська модель. А це означало, що євразійська держава правди тяжіла до універсалізму, об'єднання навколо себе інших культур та етносів, тим самим збагачуючи свою самобутність. У такому розумінні Євразія виступала, як єдине ціле, що мало свою долю та протистояло Європі. Недарма П. Савицький визначав Євразію, як континент.
Етнологічний вимір історичного розвитку
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації» автора Павлов О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні положення теорії євразійців“ на сторінці 2. Приємного читання.
