"Перше дихання": ПД* → ВКД**→ОЧ***
"Друге дихання": НТД**** →ДОЧ*****
У першому випадку ми маємо справу з завершеним циклом еволюції людини: у першій фазі (у прометееву добу) відбулося становлення людини як біологічного виду; у другій фазі (доба великих культур давнини) людина перетворилася на суб'єкт історії та соціалізувалася; у третій фазі ("осьовий час") вона постала як феномен духовної культури.
Як відомо, духовні якості людини є результатом виховання, історичного й особистого досвіду й не успадковуються на відміну від фізіологічних та психологічних властивостей, тому вони достатньо рухливі й мінливі. Недарма К. Ясперс порівнював духовний устрій людини з тонкою оболонкою над кратером вулкана. Може статися так, що ця оболонка буде скинута, що загрожує людській спільноті знову обернутися у людей кам'яної доби [ 142, с. 56].
Інакше кажучи, такий песимістичний прогноз є ні що інше, як натяк на можливість зворотної еволюції людини. Щоб продовжити розмову на цю тему, повернемося до схематичного зображення ясперівського "другого дихання".
"Друге дихання": НТД→ ДІС****** →ДОЧ
* – прометеева доба;
** – великі культури давнини;
*** – "осьовий час";
**** – науково-технічна доба;
***** – другий "осьовий час";
****** – доба інформаційного суспільства.
Першій фазі – науково-технічній добі відповідає тип людини технічної, другій – добі інформаційного суспільства – "техногенної людини", третій фазі, якщо вона настане, – тип людини натхненної, сповненої високих прагнень та високого чуття. Щодо останнього існують великі сумніви. На підтвердження свідчить історичний досвід двох останніх століть, особливо останнього п'ятдесятиріччя. Поки немає жодних підстав сподіватися, що у добу інформаційного суспільства людство надасть пріоритету використанню знань для духовного збагачення особистості, а не на користь зоологічного існування. А без цього не тільки унеможливлюється новий прорив до духовного світу, а й загрозливою стає втрата однієї із фундаментальних властивостей людини – здоров'я.
Класифікація народів, здійснена К. Ясперсом, за їх відношенням до прориву "осьового часу".
• 1. "Осьові народи" – це народи, які послідовно продовжуючи свою історію, здійснили прорив, як би вдруге народилися у ньому, тим самим заклавши основу духовної сутності людини та її дійсної історії. До цих народів він відносив китайців, індійців, іранців, іудеїв та греків. У орбіту "осьового часу" були втягнуті на Заході германські та слов'янські народи, а на Сході – японці, малайці і сіамці [142, с. 38, 76].
• 2. Народи, шо не знали прориву. До них відносяться й деякі народи великих культур давнини (єгипетської та вавилонської), які існували як до прориву, так й у "осьовий час", але незважаючи на це, залишалися чужими йому. Причиною цьому було те, що народи цих культур не були наділені рефлексією, її перетворюючою роллю, а тому не зазнали трансформаційної сили прориву, який пройшов повз них. Вони так і застигли на стадії своїх попередніх досягнень та успіхів, продовжуючи існувати у своєму зовнішньому прояві, але втратили свою внутрішню культуру, яка в кожному окремому випадку переродилася: у Месопотамії – у перську, а наприкінці у іслам; у Єгипті – у римську і христіянську, а пізніше – у іслам.
• 3. Наступні народи. Усі народи, за визначенням К. Ясперса, розділяються на тих, основою формування яких є світ, що виник внаслідок прориву, й тих, хто залишився осторонь. Перші – історичні народи; другі – народи первісні. До перших він відносив македонців та римлян, при цьому підкреслюючи їх духовну убогість, яка виявилася у нездатності сприйняти душею досвід "осьового часу". Вони виявилися здатними лише до політичних завоювань, до управління, до організації, до передачі досвіду, але не до його продовження або поглиблення [142, с. 78].
По-іншому склалася справа на півночі, де не було великого духовного перетворення, оскільки нордичні народи перебували у дрімотності примітивного стану [142, с. 78]. К. Ясперс звернув увагу на важкодосяжність сутності душевного устрою північних народів. З того часу їх душа так й залишилась загадковою, так само як й розуміння причин їх досягнень у сфері соціально-економічного розвитку.
Концепція "осьового часу" та ціннісні орієнтири сучасного світу
Згідно з концепцією "осьового часу" духовний прорив було здійснено не тільки обмеженою кількістю народів, а й їх певними представниками. Не менш важливим для подальшої долі культури "осьової епохи" була здатність наступних поколінь підтримати й розвинути те, що зробив їх авангард. І тут на перший план виступає питання міжлюдської комунікації. За здатністю до компромісу, самообмеженості К. Ясперс поділяв людей на аристократів, яким властиво почуття міри, внутрішня культура; на людей середнього типу, не здатних до компромісу та толерантності, та таких, що надають перевагу насильництву. Як свідчить історичний досвід, люди першої генерації завжди складали меншість серед популяції, а з часом їх частка у загальній кількості населення зменшується. У сучасних умовах місце "під сонцем" виборюють люди другого та третього типів. Таким чином, те, що подається у сучасній літературі як зіткнення цивілізацій, у своїй основі, на базовому рівні, є внутрішньовидовим конфліктом. У цьому сенсі корисно прийняти до уваги думку Д. Белла, який, визначаючи культуру як сферу почуттів, емоцій, моральності, додав до останніх також інтелект, за допомогою якого упорядковуються ці почуття [8, с. CL]. Цей напрям людської діяльності, що є важливим регулятором соціальних відносин та індикатором ціннісних орієнтирів, не знайшов належного місця у концепції "осьового часу" К. Ясперса.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації» автора Павлов О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Класифікація світової історії та народів за "осьовим часом"“ на сторінці 2. Приємного читання.
