Глава 4. Західноєвропейські теорії цивілізації першої половини XX ст.

Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації

Жодна людина не існує поза культурою, щоб підкреслити це, О. Шпенглер використав термін "історична людина", тобто така, що є людиною культури й перебуває на шляху до самореалізації. Людина є неісторичною не тільки до виникнення культури, але й знову перетворюється на неї, коли завершується живий розвиток культури та вичерпуються останні можливості свідомого існування. Те, що ми спостерігаємо у китайській, індійській, арабській цивілізаціях ще й сьогодні, є зоологічними метаннями первісної доби. Бути культурним означає мати душу (трансцендентний прафеномен), за відсутності якої популяція у кращому випадку може отримати значення об'єкта в історії чужої культури. Тільки та популяція може вважатися народом, яка має душу. Єдність останньої утворює союз людей, що відчувають себе одним цілим. Іншого змісту у слова "народ" немає. Ні єдність мови, ні єдність тілесного походження не грають тут визначальної ролі. Народ відрізняє від населення внутрішнє переживання "ми". Чим глибше це відчуття, тим сильніша життєва сила союзу. Саме душевну єдність, а не мовні, політичні, зоологічні ознаки О. Шпенглер виокремлював як базові при визначенні морфології народів. Те, що передувало культурним народам, він називав пранародами, наприклад, іудеї та перси епохи Селевкидів. Те, що йде слідом за культурою, визначалося ним як фелахські народи – єгиптяни епохи римського панування [135, с. 172].

До переліку восьми великих культур О. Шпенглер включав китайську, вавилонську, єгипетську, індійську, античну, арабську, західну, культуру майя, а також російську культуру як таку, що перебуває

у стадії становлення. Усі вони мають однакову будову, одноманітний розвиток та довготривалість (1000 років). У кожної з них є свої дитинство та молодість, зрілість та старість, що дозволяє здійснювати їх порівняння. Життєвий цикл кожної великої культури складається із трьох етапів. Перший з них – етап дитинства та накопичення сил. Він, на переконання О. Шпенглера, є найбільш тривалим. Другий етап – це фаза власне культури, чи інтенсивної творчості, коли створюються духовні цінності. Коли сили культурного організму надломлюються, наступає третій, останній етап її розвитку – етап цивілізації або занепаду, який триває приблизно 200-300 років. У цей час духовне життя починає завмирати, а релігійна віра ослаблюється, люди починають вести біологічне існування. Західноєвропейська культура перейшла у фазу цивілізації наприкінці XVIII ст. Для греко-римської культури такою була епоха еллінізму (135, с. 38,43].

О. Шпенглер виявив себе послідовником Г. Іегеля у визначенні історичних народів, що набувають такого визнання лише у формі політичної нації (держави). Індикатором історичного буття у О. Шпенглера виступала культура. Народ, що за своїм стилем належить до єдиної культури, він називав нацією. В її основі лежить ідея. Тобто лише народ у стилі культури є історичним народом або нацією. Оскільки нація живе і бореться, вона має державу, яка є не тільки станом руху, а передусім ідеєю.

Держава виступає формою народу. За цією ознакою він відрізняв нації одну від одної. Разом з тим, О. Шпенглер зазначав, що політично обдарованих народів немає у природі. Є лише такі народи, що міцно утримуються у руках правлячої меншості. А це можливо, коли народ, як наприклад, англійці, володіє традицією довіри. Тому політична обдарованість народу є ні що інше як довіра до керівництва. Однак цю довіру необхідно набути: довіра лише тоді стає традицією, коли зріє поступово та підкріплюється успіхами. Як засвідчує історичний досвід, пробудження самосвідомості завжди відбувається поступово, головним чином у стані меншості, яка постає перед історією як цвіт народу. Раніше ця меншість була представлена панством, що мало честь й тим відрізнялася від інших прошарків населення. Зараз у пошані не честь, а гроші [135, с. 173, 380, 470, 471]. Таким чином, на стадії занепаду культури традиція та особистість втрачають значення та будь-яку ідею. Остання, щоб бути реалізованою, переусвідомлюється лише у грошах. Якщо раніше, щоб бути при владі, треба було бути "знаттю", тепер людина перебуває при владі завдяки грошам.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації» автора Павлов О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 4. Західноєвропейські теорії цивілізації першої половини XX ст.“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Вступ

  • Цивіліографія – наука про цивілізації

  • Частина I. Взаємопов'язаність глобалізації та цивілізаційного розвитку людства

  • Структура та класифікація цивілізацій

  • Періодизація цивілізаційного розвитку та характеристика постіндустріальної цивілізації

  • Глава 2. Постіндустріальна глобалізація та її вплив на цивілізаційний розвиток людства

  • Характеристика сучасного етапу глобалізації

  • Цивілізаційна природа глобалізації

  • Частина II. Історичний процес у світлі теорій цивілізації

  • Основні положення теорії культурно-історичних типів М. Данилевського

  • Спадкоємність у розвитку культурно-історичних типів та їх різноманітність

  • Розряди культурної діяльності та закони руху культурно-історичних типів

  • Слов'янство як специфічний культурно-історичний тип та його соціально-політична місія

  • Оцінка та розвиток теорії культурно-історичних типів М. Данилевського науковими колами російського суспільства другої половини XIX ст.

  • Значення ідейно-теоретичної спадщини М. Данилевського для сучасної науки та практики

  • Глава 4. Західноєвропейські теорії цивілізації першої половини XX ст.
  • Цивілізація – занепадаюча фаза розвитку культури

  • Внесок О. Шпенглера у розвиток теорій цивілізації

  • Концепція "Осьового часу" К. Ясперса як методологія дослідження історичного процесу

  • Класифікація світової історії та народів за "осьовим часом"

  • Глава 5. Теорія цивілізації А. ДЖ. Тойнбі

  • Поле історичного дослідження А. Дж. Тойнбі та його масштаб

  • Витоки та еволюція теорії цивілізації А. Дж. Тойнбі

  • А. ДЖ. Тойнбі про генезис, Розвиток та взаємодію цивілізацій

  • Світова держава, Вселенська церква та "героїчна доба"

  • Класифікація цивілізацій та контакти між ними у просторі та часі

  • Значення теорії цивілізації А. ДЖ. Тойнбі для розуміння тенденцій історичного розвитку

  • Глава 6. Теорія соціокультурної динаміки П. Сорокіна

  • Погляд на історію людства з позиції соціологічного підходу

  • Соціокультурне явище як результат взаємодії соціальних суб'єктів

  • Ціннісний вимір культури

  • Соціокультурна динаміка та цивілізаційний розвиток людства

  • Концепція конвергенції П. Сорокіна та її значення для розуміння тенденцій цивілізаційного розвитку

  • Глава 7. Погляди на цивілізаційний розвиток людства основоположників євразійства та Л. Гумільова

  • Світогляд та світосприйняття євразійців

  • Основні положення теорії євразійців

  • Етнологічний вимір історичного розвитку

  • Етнологічна теорія Л. Гумільова та цивілізаційний розвиток людства

  • Частина III. Майбутнє людства в уявленнях сучасних цивіліографів

  • Ідея "хвильового" історичного розвитку Е. Тоффлера

  • Оцінка цивілізаційного розвитку людства крізь призму світсистемного підходу

  • Сутність та напрями світсистемної теорії

  • Глава 9. Прогнозування розвитку цивілізацій представниками західної школи конфліктології

  • Геополітичний вимір цивілізаційної взаємодії в уявленні З. Бжезінського

  • Підвалини конфліктогенного прогнозу міжцивілізаційної взаємодії С. Гантінгтона

  • Глава 10. Висвітлення тенденцій розвитку цивілізацій російськими та вітчизняними цивіліографами

  • Контури взаємодії цивілізацій у глобалізованому світі

  • Модель майбутнього цивілізаційного розвитку людства

  • Глава 11. Багатовимірна модель сучасного світового співтовариства в контексті системного світосприйняття

  • Характеристика типів моделі сучасного світового співтовариства

  • Образи майбутнього типів моделі сучасного світового співтовариства

  • Післямова

  • Словник основних термінів