Жодна людина не існує поза культурою, щоб підкреслити це, О. Шпенглер використав термін "історична людина", тобто така, що є людиною культури й перебуває на шляху до самореалізації. Людина є неісторичною не тільки до виникнення культури, але й знову перетворюється на неї, коли завершується живий розвиток культури та вичерпуються останні можливості свідомого існування. Те, що ми спостерігаємо у китайській, індійській, арабській цивілізаціях ще й сьогодні, є зоологічними метаннями первісної доби. Бути культурним означає мати душу (трансцендентний прафеномен), за відсутності якої популяція у кращому випадку може отримати значення об'єкта в історії чужої культури. Тільки та популяція може вважатися народом, яка має душу. Єдність останньої утворює союз людей, що відчувають себе одним цілим. Іншого змісту у слова "народ" немає. Ні єдність мови, ні єдність тілесного походження не грають тут визначальної ролі. Народ відрізняє від населення внутрішнє переживання "ми". Чим глибше це відчуття, тим сильніша життєва сила союзу. Саме душевну єдність, а не мовні, політичні, зоологічні ознаки О. Шпенглер виокремлював як базові при визначенні морфології народів. Те, що передувало культурним народам, він називав пранародами, наприклад, іудеї та перси епохи Селевкидів. Те, що йде слідом за культурою, визначалося ним як фелахські народи – єгиптяни епохи римського панування [135, с. 172].
До переліку восьми великих культур О. Шпенглер включав китайську, вавилонську, єгипетську, індійську, античну, арабську, західну, культуру майя, а також російську культуру як таку, що перебуває
у стадії становлення. Усі вони мають однакову будову, одноманітний розвиток та довготривалість (1000 років). У кожної з них є свої дитинство та молодість, зрілість та старість, що дозволяє здійснювати їх порівняння. Життєвий цикл кожної великої культури складається із трьох етапів. Перший з них – етап дитинства та накопичення сил. Він, на переконання О. Шпенглера, є найбільш тривалим. Другий етап – це фаза власне культури, чи інтенсивної творчості, коли створюються духовні цінності. Коли сили культурного організму надломлюються, наступає третій, останній етап її розвитку – етап цивілізації або занепаду, який триває приблизно 200-300 років. У цей час духовне життя починає завмирати, а релігійна віра ослаблюється, люди починають вести біологічне існування. Західноєвропейська культура перейшла у фазу цивілізації наприкінці XVIII ст. Для греко-римської культури такою була епоха еллінізму (135, с. 38,43].
О. Шпенглер виявив себе послідовником Г. Іегеля у визначенні історичних народів, що набувають такого визнання лише у формі політичної нації (держави). Індикатором історичного буття у О. Шпенглера виступала культура. Народ, що за своїм стилем належить до єдиної культури, він називав нацією. В її основі лежить ідея. Тобто лише народ у стилі культури є історичним народом або нацією. Оскільки нація живе і бореться, вона має державу, яка є не тільки станом руху, а передусім ідеєю.
Держава виступає формою народу. За цією ознакою він відрізняв нації одну від одної. Разом з тим, О. Шпенглер зазначав, що політично обдарованих народів немає у природі. Є лише такі народи, що міцно утримуються у руках правлячої меншості. А це можливо, коли народ, як наприклад, англійці, володіє традицією довіри. Тому політична обдарованість народу є ні що інше як довіра до керівництва. Однак цю довіру необхідно набути: довіра лише тоді стає традицією, коли зріє поступово та підкріплюється успіхами. Як засвідчує історичний досвід, пробудження самосвідомості завжди відбувається поступово, головним чином у стані меншості, яка постає перед історією як цвіт народу. Раніше ця меншість була представлена панством, що мало честь й тим відрізнялася від інших прошарків населення. Зараз у пошані не честь, а гроші [135, с. 173, 380, 470, 471]. Таким чином, на стадії занепаду культури традиція та особистість втрачають значення та будь-яку ідею. Остання, щоб бути реалізованою, переусвідомлюється лише у грошах. Якщо раніше, щоб бути при владі, треба було бути "знаттю", тепер людина перебуває при владі завдяки грошам.
Цивілізація – занепадаюча фаза розвитку культури
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації» автора Павлов О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 4. Західноєвропейські теорії цивілізації першої половини XX ст.“ на сторінці 2. Приємного читання.
