Можна не сумніватися, що Хмельницького нарадив послові сам король. При цьому, як показують дальші політичні ігри, Владислав IV явно використав полковника за таємного посланця. А вже Сірка та іншого офіцера - Солтенка, який, можливо, був ад'ютантом, Хмельницький назвав сам.
І ось на початку 1645 року козацькі офіцери відпливли з порту Гданьська до Франції. Точно відомо, що 19 квітня 1645 року в Фонтенбло, під Парижем, Хмельницький вів переговори, в результаті яких з України мало прибути близько трьох тисяч воїнів. Чому лише стільки? Бо на більше не дозволяла зубожіла французька скарбниця. Так само з'ясовано, що в жовтні старанно дібраних козаків зі зброєю, кіньми, штурмовими драбинами... повантажили в тому ж таки Гданьську на французькі кораблі, що вирушили до порту Кале.
Під чиїм командуванням вони перебували? Деякі дослідники допускають, що їх повів Хмельницький. Однак жодних підтверджень цьому нема. Французькі джерела згадують лише полк під командуванням І. Сірка. Аналіз фактів і подій теж доводить, що Хмельницький не міг брати участі в цьому поході. Хоч, за деякими відомостями, він повів свій загін суходолом. Але... козаків було найнято на два роки. Не міг же Хмельницький привести їх у Францію, повоювати місяць-два та й кинути напризволяще. Таке обурило б французький уряд, поставило б у незручне становище посла де Брежі й польського короля. Це раз. А друге - е багато свідчень, що протягом 1646-1647 рр. Хмельницький перебував то у своєму маєтку Суботові, то у Варшаві, з'ясовував стосунки зі своїм кривдником Чаплинським чи власною дружиною; готувався до повстання, вів таємні переговори з королем.
Інша річ, що візит до Франції мав для майбутнього гетьмана несподівані і неприємні наслідки. Честолюбний молодий французький полководець Людовік Бурбон принц де Конде (дядько Людовіка XIV), який знав про хворобу Владислава IV, зміркував собі, що він мав би досить пристойний вигляд на польському троні, як уже до французького йому зась. При цьому сподівався на підтримку своєї родички - польської королеви, а ще - графа де Брежі і... Хмельницького, з'ясувавши - не без допомоги французького посла, що найближчим часом полковник може стати однією з найвпливовіших осіб в Україні, а отже, й у Польщі.
Так от, скориставшись із приїзду майбутнього гетьмана до Парижа, принц на відчай душі завів із ним досить ризикову розмову про те, хто йому ввижається на польському троні. І, за деякими даними, Хмельницький начебто підтримав ідею. Але розвідка і в XVII столітті була розвідкою: не встиг Хмельницький повернутися до Польщі, як королівська опозиція у Варшаві вже дзвонила про його переговори з небажаним претендентом на корону. З патріотично настроєної польської аристократії годі було й королеви-француженки. Витерпіти ще и француза-короля вона вже не змогла б. А тому Хмельницького звинуватили у змові та зраді. І хтось, найймовірніше коронний гетьман Потоцький, наказав узяти його під арешт. Добре, що втрутилися королева, посол Франції та канцлер Оссолінський, який власною персоною прибув на хутір Суботів, щоб вручити Хмельницькому подарунок короля - шаблю, і запропонувати булаву гетьмана.
Від булави, як ми вже знаємо" полковник відмовився. Але сам факт приїзду канцлера до маєтку опального генписаря і пропозиція гетьманства стали засторогою для тих сенаторів, які прагнули почати наступ на короля з розправи над його впливовим українським союзником. А наступ, як уже відомо, мав мету викоріняти надію Владислава IV на війну з татарами. Про це в записках П'єра Шевальє "Історія війни козаків проти Польщі" сказано: "Король Владислав, якому набридло сидіти без діла, коли більшість християнських королів і князів воювала (Тридцятилітня війна - Б.С.), в 1646році вибудовував план війни проти перекопських татарів, яких хотів вигнати з Криму, Хмельницький здавався йому гідним командиром козацьких військ у цьому поході... Дехто певен, і не без підстав, що король Владислав", підтримував з Хмельницьким таємні зв'язки і допоміг козакам повстати для того, щоб Річ Посполита (у даному контексті - сенат. - B.C.) мусила дати королю військо для приборкання козаків".
А яка ж доля полку І. Сірка? Це вже окрема історія. Скажу тільки, що козаки протягом двох років воювали під прапором Франції, уславивши свою хоробрість на цілу Європу.
Але поки що нас більше цікавить те, що діялося в самій Україні.
Хоч і заведено вважати, що в грудні 1647 року Б. Хмельницький прибув на Січ і підняв там повстання, у житті все мало дещо інакший вигляд. Він справді побував на Січі та налагодив контакт з козаками, але формування повстанської армії почав із власного загону, на власній базі, заснованій на острові Буцькому. На січень 1648 року при ньому вже було близько сотні воїнів-запорожців. Тобто, він учинив досить мудро: не пішов зі своїми соратниками до запорожців, не поставив себе в залежність від запорізької старшини, а, навпаки, переманив запорожців до себе.
До речі, на той час побіля Січі стояв полк заслону з реєстровиків, щоб перехоплювати повстанців, які прибували на Запоріжжя, і взагалі контролювати ситуацію.
Хоч загін Хмельницького поповнювався козаками й селянами не поволі, із виступом майбутній гетьман не квапився. Та й почав свою дорогу до вершин не з крові, а з досить гуманної акції. Він дізнався, що в одній із сутичок у полон до запорожців потрапив син перекопського мурзи Тугай-бея. Очевидно, це було випадковим відкриттям Хмельницького. Бо ті, до кого потрапив у руки спадкоємець мурзи, не здогадувалися, хто він такий, а татари не виказували свого ватажка.
Тут не зайвим буде певне пояснення. Тугай-бей, по суті, створив на той час свою автономну державу, до якої входила значна частина степового Криму, Перекоп, а також частини сучасних Херсонської, Запорізької та Донецької областей. Це був хоробрий і владний правитель, який підкорявся ханові лише як норовливий васал.
Так ось, роздобувши, напевно, за викуп, полоненого мур-зенка, Хмельницький вирішив перетворити нікчемний капітал золота на капітал дипломатичний. Через гінців він запропонував Тугай-бею його сина без усякого викупу. В ім'я дружби. За умови, що мурза прибуде по нього власною персоною. Та безплатних сніданків, як відомо, не буває: передавши Тугай-бею сина, Хмельницький висунув іще одну пропозицію: виступити проти поляків. Пообіцявши, що більша частина трофеїв і всі полонені належатимуть татарам.
Оскільки без набігів існування своєї орди мурза взагалі не уявляв, план йому сподобався. В принципі. Але дещо стримувало. Що саме? Погортаймо сторінки історії. Ба! 1634 року турецький султан Му рад IV і польський король підписали трактат, за яким "нікому з командирів військ султана чи його підданих не дозволяється шкодити на землях короля, У той же час жоден козацький корабель не має права перепливти Чорного моря, а козаки та інші піддані короля - не сміють завдавати шкоди володінням султана". Тож чи варто наживати собі ворога в особі правителя Туреччини?
Чи знав про цей трактат генеральний писар реєстрового козацтва Хмельницький? Ще б пак! Але знав і те, що в трактаті є пункт, за яким Туреччина обіцяла загородити татарам дорогу через Дніпро, щоб не допускати на Річ Посполиту.
Пункт явно був таємним. Ні просторікувати про нього, ні, тим паче, виконувати його султан не збирався. Але тепер, у переговорах із правителем Перекопу, пункт став у великій пригоді Хмельницькому. "Перекрити дорогу на Польщу? - спаленів мурза, який давно, до речі, не був серед улюбленців ні хана Іслам-Гірея, ані й самого турецького уряду. - Бач, чого їм забаглося! Хто тут правитель?!".
Додамо, що саме на підставі згаданого трактату поляки з допомогою французького інженера де Боплана спорудили на пониззі Дніпра фортецю Кодак. Вона мала не пускати татарів у Польщу, а козаків - у Крим. Та повернімося до повстанців. Заручившись моральною підтримкою Тугай-бея, якого ненавиділа вся Україна, Хмельницький нападає на річковий обоз зі зброєю, амуніцією та продовольством, адресованими січовому заслонові, що складався з реєстровиків Корсунського полку. Захопивши обоз, повстанці напали потім і на сам полк, але реєстровики тільки цього й чекали. Майже весь полк без бою перейшов на бік Хмельницького, лише полковник Гурський з купкою офіцерів-поляків зумів утекти. Січ практично перейшла до повстанців. Зраду ж Корсунського полку, який став основою перших формувань повстанської армії, згадає за кілька місяців головнокомандуючий польською армією М. Потоцький, віддаючи наказ про руйнування українського міста Корсуня та винищення його мешканців. Але до цього ми ще повернемося.
Відтоді, як Січ опинилася в руках Хмельницького, деякі дослідники називають його гетьманом. Це неправильно. На козацькому колі його обрали поки що лише "старшим Війська запорізького", яке складалось тепер, як бачимо, не тільки із запорожців. Це, однак, не заважало Хмельницькому активно готуватися до війни. Він чудово знав тактику польської і турецької армій, тактику орди. У поляків була могутня артилерія і добрі гармаші - з німців-найманців. Ось чому всі повстанці, які діяли до Хмельницького, майже ніколи не ставали до лобового бою з польською армією. Побачивши регулярне військо, вони одразу ж замикалися по таборах, обведених возами, насипами й шанцями. Але поляки швидко навчилися правильно штурмувати такі табори. Спочатку вони методично розбивали їх з артилерії, потім кидали в проломи важку кінноту, яку підтримувала піхота. А легка кавалерія гарцювала довкола, хапаючи всіх, хто пробував із табору втекти.
Проаналізувавши особливості тактики, Хмельницький надумав поєднати бойову вправність козацької піхоти з маневром татарської кінноти, перед якою польська кавалерія завжди поступалась. І не замикатися по таборах, а заганяти до них поляків. Щоб запопасти ординську кінноту, він спочатку відрядив до Бахчисарая своє посольство, а наприкінці березня прибув туди й сам разом із сином Тимошем.
Сина він привів з однією метою - залишити його як заручника, хоч Іслам-Гірей такої умови й не висував. Звичайно, синові це могло загрожувати й загибеллю. Але у великій політиці, як відомо, емоції далеко не завжди стають аргументом незаперечним. В обмін на сина він одержав чотири тисячі татарських кіннотників під командою Тугай-бея. Хан дозволив мурзі цей похід без жодних вагань: чим більше вояків Тугай-бея поляже, тим легше буде розмовляти з самим правителем Перекопу. Як бачимо, кожен шукає власного зиску.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга Друга. Клейноди козацької слави.“ на сторінці 6. Приємного читання.
