До речі, кілька слів про конфлікт між чигиринським підстаростою Чаплинським і Хмельницьким В усій цій колізії не можна не помітити певного зв'язку між ставленням королівської опозиції до короля разом з його українським спільником Хмельницьким - і тим, що Чаллинський дозволив собі захопити хутір Суботів. Загалом, з історії відомо, що конфлікти між сусідніми землевласниками, якими й були названі шляхтичі, - не дивина. Але в даному разі витоків наїзду Чаплинського на хутір Суботів, на мій погляд, слід шукати у Варшаві. Через чигиринського старосту Олександра Конецпольського, який, як і весь великий рід Конецпольських, належав до табору опозиції, високородній аристократії пощастило або відверто намовити Чаплинського, або ж уміло зіграти на його самолюбстві, переконавши, що тепер, коли Хмельницький перебуває в опалі польського військового командування та польської адміністрації, йому, тобто Чаплинському, боятися нічого.
В офіційній сучасній історіографії узвичаїлась думка, що навесні 1647 року Хмельницький прибув до Варшави і пробивався до короля тільки як скривджений власник, який шукав і сподівався заступництва. Але в кількох працях дослідників знаходимо певні відомості, які ставлять під сумнів мету цього вояжу. Авжеж, Хмельницький важив на певну підтримку короля, однак... Ось що пише В. Голобуцький у своїй праці "Запорожское казачество": "...На початку травня 1647року в Польщі розпочав роботу черговий сейм, що обіцяв бути надзвичайно бурхливим. Супротивники Владислава IV носилися з наміром назавжди покласти край думкам (короля) про війну. Наприкінці травня чи на початку червня, в супроводі десяти козаків, до Варшави прибуває Хмельницький, Формально його приїзд пояснюється бажанням домогтися правосуддя в тяганині з Чаплинським.
Насправді ж мета приїзду була зовсім іншою. Від часу роботи сейму 1646 року зайшли значні зміни. Тому Хмельницькому треба було передусім упевнитись, чи не відмовився Владислав IV від своїх планів після поразки, завданої йому на сеймі 1646р. Ураз, якби король не змінив своїх намірів, Хмельницькому слід було б, маючи на увазі перехід Барабаша й Ілляша на бік магнатської опозиції, зосередити всі зв'язки з королем та його прибічниками у власних руках, а також дістати матеріальну підтримку, потрібну для набору козаків та їх озброєння. Нарешті, слід було з'ясувати, чи не внесе новий сейм змін у ставлення королівської групи до її супротивників".
Ні-ні, В. Голобуцький однозначно займає відому позицію: Б. Хмельницький розпочав війну тільки задля того, щоб, визволивши український народ з-під польського панування, передати його в братні обійми російського царизму. Але тим ціннішими є свідчення цього дослідника, який, мусимо віддати йому належне, опрацював чимало історичних першоджерел. А ще зауважимо, що в даному разі його трактування поїздки Хмельницького до Варшави співпадає з трактуванням П. Шевальє та деяких наших вітчизняних дослідників.
Тобто, об'єктивно ми стаємо перед фактом, що якби Чаплинський не збирався нападати на хутір Суботів і якби всієї цієї історії зі сваркою двох шляхтичів не було, то її слід було б вигадати. А точніше, спровокувати. Причому, я цілком припускаю, що це могли зробити не тільки представники опозиції, а й прибічники короля. Щоб остаточно відірвати Хмельницького від грунту осідлості і створити для нього оту "велику кривду", після якої запорізькі козаки вже не матимуть сумніву, що колишній генеральний писар реєстрового козацтва справді смертельно посварився з польською шляхтою, зазнав від неї наруги і готовий до боротьби.
Тим паче, що, як побачимо, ця історія з таємними переговорами короля і Хмельницького набула дальшого плину - вже восени 1649 року, тобто у вирі Визвольної війни, коли Хмельницький здобув кілька перемог, Польща захиталась у своїй могутності і коли... сеймові стали відомі подробиці візиту канцлера Польщі князя Оссолінського, найближчого однодумця Владислава IV, в Україну та його зустрічей з опальним Хмельницьким у серпні 1647 року. Процитуємо з тієї ж таки праці Голобуцького, в якій він посилається на документальні джерела:
"Зустріч Оссолінського з Хмельницьким і передача останньому грошей стали згодом за підставу для звинувачення короля й Оссолінського в тому, що вони допомогли козакам повстати проти Речі Посполитої. На надзвичайному сеймі в листопаді 1649 року (зауважу, що на той час Владислав IV уже помер, а польський трон посів його брат, кардинал єзуїтів Ян-Казимир, отож опозиція почувалася вільніше й впевненіше - Б.С.), скликаному у зв'язку із затвердженням Зборівського договору, магнатська опозиція подала записку, що звинувачувала Оссолінського. Вся остання міжусобна війна, — говориться в ній, — е наслідком правління Оссолінського. Заволодівши розумом жадібного на славу і владу короля, він затіяв війну з Туреччиною і, коли представники Речі Посполитої не схвалили його задумів (маються на увазі сейми 1646 й 1647 рр.), вирішив розпочати її з допомогою козаків і намовив короля роздати їм посаг королеви; ось із цими грішми вони й повстали".
Про те, що король дав певну суму для організації походу - повторююсь — писав згодом сам Хмельницький венеційському послові у Відні Сагреду. Отже, є підстави вважати, що, крім дозволу набирати козацьке військо, всупереч ординації 1638 р., Хмельницький дістав іще й матеріальну підтримку короля. Відомо, зокрема, що приблизно в той самий час Хмельницький відправив до Львова людей з грішми, захованими у возах із пшоном, для закупівлі там рушниць, табель, свинцю тощо.
Нагадаємо: свідчення про зустріч Оссолінського з Хмельницьким наші дослідники мали і від дуже наближеної до гетьмана людини - майбутнього гетьмана І. Виговського, і від довіреної особи Оссолінського С. Любовицького, який супроводжував Оссолінського під час цієї поїздки.
Знову ж таки, войовничо-патріотично настроєний читач може поставити тут - як і в деяких інших ситуаціях, пов'язаних з біографією Хмельницького, - питання руба: "То що, слід вважати, що Хмельницький розпочинав війну тільки з наказу короля? На його гроші? Тобто він був зрадником, провокатором?"
Ну, якщо в 1646-47 роках він когось і зраджував, то лише польського короля, якому перед тим складав присягу на вірність - як вищий офіцер реєстрового козацтва. Але це ми йому пробачимо. Що ж до того, що перші козацькі загони озброювались на гроші польського короля, то в цьому, на мій погляд, можна вже не сумніватися. Як не варто сумніватись і в тому, що на першому етапі війни Хмельницький вважав себе спільником короля, вбачаючи безпосередніх ворогів у Туреччині, з Кримом укупі, та в королівській аристократичній опозиції.
Не можна мати сумніву й у тому, що Хмельницький на першому етапі не мріяв про незалежну українську державу, а тільки про її більшу і надійнішу автономію в межах Речі Посполитої та про булаву гетьмана України, але... з рук польського короля. Отож, ведучи переговори з королем та беручи від нього гроші на підготовку козаків до війни з Туреччиною і королівською опозицією, він, по суті, вів подвійну гру, гадаючи, що головне - створити козацько-повстанську армію, підняти народ, а там уже ситуація підкаже, як діяти далі.
"Ніхто не уникне своєї долі. А наша доля - жити з оголеною шаблею..."
Б. Хмельницький
Одержавши разом з благословенням короля досить значну фінансову підтримку, Богдан Хмельницький прибув на Січ і, зневаживши таке цінне для польських істориків десятиліття "золотого спокою" в Україні, почав готувати могутнє повстання. З чітким прицілом на те, що, давши доброго гарту польським магнатам, ворогам короля, які розперезалися на українських землях, загони повстанців перетворяться на полки української народної армії, які, разом з польською армією, розгорнуть бойові дії проти Криму й Туреччини. Тобто, таємний задум короля почав набувати рис реальності.
Але перед тим, як почати розповідь про "Хмельниччину", слід хоч коротко спинитися на одній події, про яку історики або зовсім не згадують, або так, мимохідь... А дарма! Вона мала великий загальноєвропейський резонанс, сприяла зростанню авторитету України, її козацтва..
Середина XVII століття. Франція виснажена Тридцятилітньою війною. Внутрішньополітичне становище теж досить хистке. Людовік XIV (1638-1715), коронований мало не в пелюшках, усе ще грається олов'яними солдатиками. Правління його матері Анни Австрійської викликає вперту опозицію. Не краще становище й у фаворита, першого міністра кардинала Мазаріні (італійця за походженням). А в цей час Іспанія, основний супротивник Франції, поводиться дедалі агресивніше. І щоб протистояти їй, потрібна додаткова, добре вишколена військова сила.
Тоді в Парижі й виникла ідея звернутися до Польщі з проханням надіслати полк найманців. Чому саме до Польщі? По-перше, традиційна дружба, жодних територіальних та інших претензій між країнами. По-друге, королева Польщі, як уже згадувалося - француженка з роду Бурбонів. Спершу планувалося найняти близько трьох тисяч польських "крилатих" гусарів, названих так через оперення на спинах, яке формою нагадувало крила ангелів. Важко сказати, чи сприяла ця екзотична прикраса піднесенню войовничості, але про свою військову еліту поляки з гордістю говорили: "Якщо сонце має зайти, то наші гусари затримають його вістрями своїх списів".
Та посол Франції у Варшаві генерал-лейтенант граф де Брежі був про них дещо іншої думки. Він знав, що це військо, яке формується із самої шляхти, мало пристосоване до тривалої війни і в польових умовах поводиться досить примхливо. До того ж воно не годиться для штурму фортець. З огляду на це все, посол порадив найняти не поляків, а українських козаків. Понадто, що віддавати гусарів у найми польському королеві ніби не дуже й личить. А козаків - аби ваша ласка! Чим менше їх буде на території Речі Посполитої, тим краще!
Що ж до Мазаріні, то йому було байдуже, хто прибуде, аби лишень добре воювали та недорого брали. І тут відбувається цікава річ: доля вказала на Хмельницького і Сірка. Саме їм випало їхати до Парижа і вести переговори з командувачем французької армії принцом де Конде. Ви, звичайно, заперечите: а що тут незвичайного? Хмельницький і Сірко - відомі полководці. Так, але діється це все в 1645 році, тобто до війни України з Польщею, коли Хмельницький не був іще ні гетьманом, ні ватажком повстанської армії. Та й Сірко іще тільки ходив у молодих старшинах.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга Друга. Клейноди козацької слави.“ на сторінці 5. Приємного читання.
