Ну, щодо "облуди шляхетської освіти" яку, нібито виявив у цій школі, яка "навчила його мов", Б. Хмельницький, то тут, на місці Крип'якевича, я з подібними висновками не поспішав би. Вже хоча б тому, що для них не існує жодних підстав. Жодного аргументу не наводить і сам Крип'якевич, стверджуючи, що "єзуїтська школа ... виявила облуду шляхетської освіти". Але в який спосіб, хіба що тим, що "навчила його мов"1
Так ось, не відомо, хто там заснував колегію в Ярославі, але якщо засновником Львівської був саме С. Жолкевський, то це може свідчити на користь версії щодо навчання Б. Хмельницького у Львові. Річ у тому, що батько його, Михайло Хмельницький, певний час служив у Станіслава Жолкевського осадчим (згодом перейшов до магната Даниловича). Й оскільки він був шляхтичем, то коронний гетьман міг особисто знати його. Цим чигиринський підстароста М. Хмельницький і міг скористатися, залагоджуючи питання про освіту сина. Тобто "львівська версія" має свої аргументи.
Принагідно і. Бутич повідомляє, що "за час навчання Богдан пройшов класи граматики, поетики і риторики. Він досконало вивчив польську і латинську мови (ну і чудово, і до чого тут "облуда шляхетської освіти" - Б.С.), а пізніше він опанував ще й турецьку, татарську і французьку мови. Є відомості, що одним з учителів Хмельницького у Львівській школі був єзуїт Андрій Гонцель Мокрський. Проте єзуїтам не вдалося заволодіти свідомістю молодого Богдана, відірвати його від рідного народу".
Ну, вдалося чи не вдалося єзуїтам заволодіти свідомістю молодого Богдана - з цього питання теж можна полемізувати. Єзуїтське виховання - на те і єзуїтське, щоб безслідно не минало, на все життя полишаючи печать свою. Коли зважити, що єзуїтський Орден був тоді по-справжньому могутнім не лише в Польщі, а й на значній частині Європи, що це була особлива релігійна і військово-політична каста, то неважко здогадатися, до якої кар'єри міг би підготувати себе майбутній гетьман України.
До речі, цікава деталь: згадуючи про єзуїтський колегіум, ні українські історики та біографи Хмельницького, ні іноземні, такі, як Проспер Меріме(есе "Богдан Хмельницький"), ні польські дослідники навіть не замислюються над цим фактом. Вони або просто називають навчальні заклади як віхи біографії гетьмана, або ж підкреслюють цим, що Хмельницький здобув ґрунтовну освіту, та опанував кілька мов. Але питання: "Хто ти: католик чи православний?" - чи не було воно тієї доби питанням життя і смерті? Адже переважна більшість повстань в Україні йшла під гаслами боротьби за православну віру. Не стало винятком і повстання під керівництвом Богдана Хмельницького. Саме за релігійною, а не національною ознакою і повстанці, і королівські війська іноді винищували населення цілих міст.
Отже, освіту Хмельницький починав у Київській братській школі. Для цього він мав бути православним. Братства в Україні створювалися перш за все на противагу посиленню впливу в Польщі Ордена єзуїтів. Інакше кажучи, братські школи ставали елітарними навчальними закладами, які готували релігійно-політичних діячів православ'я. "Видатні люди, такі, як loв Борецький, Петро Могила, потім братські школи - а найбільше Львівська і Київська - зробили те, що православне духовенство стало значно освіченішим, а тому й виступало як захисник своєї віри. Великі муки терпіло воно тоді від поляків, а ще більше від єзуїтів..." - засвідчує історик Микола Аркас, посилаючись на дані своїх попередників.
Так от, випускник такої школи Богдан Хмельницький подався (чи його віддали) до польської єзуїтської школи. Підкреслюючи ворожість цих двох закладів, той-таки Ар-кас твердить: "Побачивши, що єзуїти створили при своїх монастирях школи і виховують у них справжніх ворогів православної віри, вони (православні - Б.С.) при своїх братствах також повідкривали школи... із цих шкіл виходили готові для свідомої боротьби за свою віру борці".
Проте для того, щоб стати учнем єзуїтської школи, потрібно було, як правило, перейти в католицтво і визнати за свої ідеї єзуїтів. Охочих виховували за твердими критеріями. Кожному треба було довести відданість католицизмові, а головне... подати надії на те, що згодом можеш упоратися з обов'язками чи то місіонера, чи то священика, діяча ордену, чи то правителя.
Єзуїти - це була впливова організація. В роки юності Хмельницького вони допомогли молодшому братові польського короля Владислава IV Яну-Казимиру вирватися з французького полону, куди він потрапив, воюючи в Тридцятилітній війні на боці Іспанії. Вони ж таки організували йому "стажування" в Італії та висвятили на кардинала, пам'ятаючи при цьому, що батько його, польський король Сигізмунд III, був фанатичним єзуїтом і допоміг Орденові на стале осісти в Польщі.
Коли ж Владислав IV, ще бувши й нестарим, помер (і хто-зна, чи не без допомоги єзуїтів, яким його зневаження ідей Ордену дуже не подобалось), Орден зробив усе можливе, щоб, відкинувши інших претендентів, престол запосів Ян-Казимир. Це сталося в самому розпалі війни Хмельницького проти Польщі, коли українська повстанська армія здобула кілька яскравих перемог. Що, однак, не завадило Хмельницькому відрядити до Варшави на засідання сейму своїх послів з ультимативною вимогою посадовити на престол лише Яна-Казимира і нікого іншого. І сеймові подітись було нікуди. За це Хмельницький сподівався дістати з рук нового короля, кардинала єзуїтів, булаву гетьмана України. Саме з рук польського короля - і не інакше! Іншого шляху до цієї вершини маєстату Хмельницький собі на той час не уявляв.
Та повернімося до школи єзуїтів. Окрім усього іншого, учні набували тут ґрунтовних знань з психології, етики, основ дипломатії. Єзуїт - це ж бо ще й стиль життя, спосіб мислення, принципи, на зразок відомого "мета виправдовує засоби". "Якщо вірити українським літописцям, - пише Проспер Меріме, - то саме в єзуїтській школі він (Хмельницький - Б.С.) навчився панувати над своїм обличчям, яке ніколи не виказувало його думок, осягнув уміння відгадувати чужі помисли та прихиляти на свій бік людей; у цьому він не раз виказував себе на висоті: "Його незворушне обличчя, - розповідав один польський письменник, - немов рівний лід, що ледве маскує бездонну трясовину".
Меріме має рацію. Коли аналізуєш промови й учинки Хмельницького, манеру його поведінки і принципи, починаєш розуміти, що до кінця віку цей чоловік усякими манерами своїми нагадував чий він вихованець. І це потверджують його сучасники. А стосовно єзуїтської школи, то, щоб не травмувати собі православних душ, вважатимемо, що Хмельницький закінчив її, не перестаючи бути православним. Хоч логічного пояснення, чому, кинувши (чи закінчивши?) чудову елітну православну школу, він подався до католицько-єзуїтської, - не знайти. Та ось, 1620 року, в бою під Цецерою, де сотник М. Хмельницький і його син бились у складі загону реєстрових козаків, який входив до польської армії, батько гине, а Богдан-Зиновій опиняється в турецькому полоні. Пробув він там порівняно недовго, лише два роки у Константинополі, веслярем на галері, а тоді його було викуплено. За версією французького історика Жана-Бенуа Шерера, спочатку Хмельницького викупив якийсь заможний татарин на ім'я Жарис, а потім, уже з Криму, у Жариса, його викупив представник короля. За іншою версією, його викупом займалися мати і гурт побратимів-козаків.
Ось як подає світові одну з цих версій французький історик і дипломат XVIII століття Жан-Бенуа Шерер у своєму
"Літописі Малоросії...", створеному здебільшого на основі польських та французьких документальних джерел:
"Михайло Хмельницький лишився на полі бою (1620 рік" під Цецорою - Б.С.), а його син попав у полон, але через два роки татарин Жарис викупив його й завіз у Татарію". Того ж (1622-го - Б.С.) року Зиновій Хмельницький повернувся від татар, невільником яких був. Він завдячував своєю свободою польському королю, який зробив його офіцером своєї гвардії".
Існує й ще одна версія: що в акції викупу Б. Хмельницького брав участь хтось з представників польського уряду (чи, можливо, хтось із сенаторів); що, врешті-решт, його було обміняно на якогось родовитого турка, який теж виявився полоненцем, але вже поляків.
У ті часи подібний обмін, як і викуп, був звичною практикою. Траплялися випадки коли розпродаж полонених розпочинався одразу ж після битви, особливо, якщо внаслідок її жодна зі сторін цілковитого розгрому не зазнала і було заключене перемир'я. Але, як бачимо, на такий військово-політичний гендль Хмельницькому не пощастило: довелося га-лерничати в омріяних усіма моряками водах Босфору і Дарданелл.
"Зиновій Богдан був сином козацького сотника Михайла Хмельницького. В юності він вчився в Ярославі (галицькому) в єзуїтів, - сповіщає нам М.Костомаров, — й отримав, як на свій час, хорошу освіту. Батько його був убитий в Цоцорській (так у Костомарова: "Цоцорській" - Б.С.) битві, нещасливої для поляків, де поліг їх гетьман Жолкевський. Зиновій, який брав участь у битві разом з батьком, був взятий турками в полон, він пробув два роки в Константинополі, навчився там турецької мови і східним звичаям, що згодом дуже знадобилося йому. Після примирення Польщі з Туреччиною, Зиновій повертається на батьківщину, служив на козацькій службі (тобто мається на увазі, що він був козаком польського королівського реєстру - Б.С.) й отримає чин сотника. Є відомості, що він був під Смоленськом в 1632році й отримав від Владислава (сина польського короля Сигізмунда III, який командував польсько-українськими військами під час цього походу в Московію - Б.С.) шаблю за хоробрість".
До речі, після повідомлення про "шаблю за хоробрість" тобто першу бойову нагороду з рук польського королевича, в майбутньому - короля Речі Посполитої Владислава IV, подається цікава виноска: "Так говорить один малоросійський літопис, додаючи, що через двадцять два роки (тобто в 1654 -Б.С), коли він зробився підданим Олексія Михайловича (царя Московії - Б.С.) то говорив: "Шабля ця порочить Богдана"
Якщо зважити на всі ті вияви вірнопідданості, які у 1654 році Б. Хмельницький "гетьман Війська твоєї царської величності Запорозького з усім Військом запорозьким низько, до лиця землі твоєї царської величності чолом б'ючи" засвідчував, то можна не сумніватися, що саме так він, бідака державний, і бідкався.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга Друга. Клейноди козацької слави.“ на сторінці 2. Приємного читання.
